LITMIR.BIZ

Скачать книгу

до церкви піти, пальчики загинала, крадькома деньочки рахуючи (до десяти рахувати Тарасик навчив, що вже два класи польської школи скінчив), та зітхала, бо день рипучим возом до ночі їхав.

      Зате килько ж радості було, коли панотець знову на голівоньку руку – шкарубку і трохи димом пахлу – поклав. Відтоді стало начеб своєрідним ритуалом – щонеділі та у свята, великі й менші, отець Андроній, обходячи паству, мусив торкнутися Соломійчиної голови, а вона звести очі й сяйнути на батюшку блакиттю тільки їй належного неба. А ще ж було причастя, поцілунки Хреста і теплої батюшчиної руки!

      І в будні ні та й ні – забігала Соломійка на подвір’я панотця, терпеливо чекала, доки він вийде, не одважуючись зайти до хати. А вже як виходив, сідали парою на призьбі, й починав панотець оповідати біблійні історії – про Ноя, який великий дивний ковчег збудував, про Авраама, що сином заради любові до Бога пожертвувати хотів, про Йону, який в череві кита опинився, про битви князів і царів юдейських, про народження у яслах, поруч з ягнятами, сина Божого, про те, як маленького Ісуса перший раз до храму принесли, де уздрів його старець Симеон… Соломійка слухала, очі її росли й росли від почутих див, які вона уявити й осягнути намагалася. Особливо чомусь їй запам’яталось, як Ной із ковчега (то човен, крипа така велика, пояснив отець Андроній) голубів відпускав, аби розвідали, чи є вже де земля серед безміру води, моря-окіяну…

      – Той окіян за наше озеро більший? – наївно питала Соломійка.

      – Більший, – отець Андроній значливо вказівного пальця зводив. – У сотні тисяч разів більший.

      Його голос приглушено-рокітливий. Соломійка захоплено дивиться на піднятий палець, намагаючись уявити безмір води. Та уявляє раптом себе голубкою, котра летить над тою безкінечною водою. Вона дивиться й дивиться, шукаючи маленький острівок, хоча б такий, як посеред броду в селі, де річка Мережка розливається. Але острівка не видно. Голубці-Соломійці стає страшно. А що як вона не знайде шляху назад? Та раптом вона помічає поруч себе голуба – тильки не білого, як вона, а сивого, сивого-сивого, як… як отець Андроній.

      Вони летять удвох і раптом бачать маленький шматочок землі серед безмежі води. Соломійка знає з розповіді отця Андронія – голуб принесе Ноєві з тої землі оливкову (то дерево таке, пояснив отець) гілочку. Голуб? Один?

      – Кілько Ной пустив голубів? – питає вона.

      – Одного, – відказує батюшка, що почав був дрімати.

      – Їдного?

      Софійка розчарована. А як же голубка?

      – Потому голуб не повернувся, і Ной збагнув, що води відпливли, – чує вона голос. – Час було знову заселяти землю.

      – Шкода, – зітхає дівчинка.

      – Шкода? Чого? Земля мусила заселитися, а люди розмножуватися.

      – Що голуб був їден.

      – Їх узяв Ной пару, як і всякої тварі, – отець Андроній пригортає Соломійку. – А відпускав по одному. Так у Писанії сказано. Тобі не холодно?

      – Ні. Мені тепло.

      Їй тепло од цих розмов, од чогось такого, що й не пояснити словами.

      Коли ж

Скачать книгу