Українська драматургія. Золота збiрка - Иван Котляревский

Скачать книгу

як горох при дорозi: хто не схоче той не вскубне.

      Терпилиха. На нас, бiдних i безпомощних, як на те похиле дерево, i кози скачуть.

      Выборный. Хто ж тобi виноват, стара? Якби оддала дочку замуж, то i мáла, хто вас обороняв би.

      Терпилиха. Я сього тiлько i хочу, так що ж…

      Выборный. А що такеє? Може, женихiв нема, абощо? А може, Наталка?…

      Терпилиха. То бо то i горе! Скiлько не траплялись i хорошi людцi, так: «Не хочу та й не хочу!»

      Выборный. Дивно менi та чудно, що Наталка так говорить; я нiколи б од її розуму сього не ждав.

      Наталка. Так то вам здається, а нiхто не вiда, хто як обiда.

      Терпилиха. От так все вона – приговорками та одговорками i вивертається; а до того iще як придасть охання та сльоз, то я i руки опущу.

      Выборный. Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дiвка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не iз города ти таку примху принесла з собою? О! там панночки дуже чваняться собою i вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже смирний, iнший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли i воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того, що послi i на їх нiхто не гляне.

      Наталка. Не рiвняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую i не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене iз мосту та в воду?

      Выборный. Правда, замуж вийти – не дощову годину пересидiти; але менi здається, якби чоловiк надежний трапився, то б не треба нi для себе, нi для матерi йому одказовать; ви люди не багатi.

      Терпилиха. Не багатi! Та така бiднiсть, таке убожество, що я не знаю, як дальше i на свiтi жити!

      Наталка. Мамо! Бог нас не оставить: єсть i бiднiйшi од нас, а живуть же.

      Терпилиха. Запевне, що живуть, але яка жизнь їх!

      Наталка. Хто живе чесно i годується трудами своїми, тому i кусок черствого хлiба смачнiший од м’ягкой булки, неправдою нажитої.

      Терпилиха. Говори, говори! А на старостi гiрко терпiти нужду i во всiм недостаток. (К выборному.) Хоть i не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина; вона обiщала для мого покою за першого жениха, аби б добрий, вийти замуж.

      Выборный. Об розумi i добрiм серцi Наталки нiчого i говорити; всi матерi примiром ставлять її своїм дочкам. Тiлько нiгде правди дiвати, трудненько тепер убогiй дiвцi замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудрiйша од царя Соломона, а краща од прекрасного Iосифа, то може умерти сiдою панною.

      Терпилиха. Наталко! Чуєш, що говорять? Жалiй послi на себе, а не на другого кого.

      Наталка (вздыхает). Я i так терплю горе!

      Выборный. Та можна вашому горю i пособити; (лукаво) у мене єсть на примiтi чолов’яга i поважний, i багатий, i Наталку дуже собi уподобав.

      Наталка (в сторону). От i бiда менi!

      Терпилиха. Жартуєте, пане виборний!

      Выборный. Без жартiв, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я i прийшов за його поговорити з вами, панi Терпилихо.

      Наталка (с нетерпением). А хто такий той жених?

      Выборный. Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте… Чим же не чоловiк?

      Наталка. Возний? Чи вiн же менi рiвня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!

      Терпилиха.

Скачать книгу