Українська драматургія. Золота збiрка - Иван Котляревский

Скачать книгу

дочь ее.

      Петро – любовник Наталки.

      Микола – дальний родственник Терпилихи.

      Макогоненко – выборный села.

      Действие I

      Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.

Явление 1

      Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

№ 1

      Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться;

      О, як моє болить серце, а сльози не ллються. (2)

      Трачу лiта в лютiм горi i кiнця не бачу,

      Тiлько тогдi i полегша, як нишком поплачу. (2)

      Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

      Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде. (2)

      Єсть же люди, що i моїй завидують долi,

      Чи щаслива та билинка, що ростеть на полi? (2)

      Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi?

      Тяжко жити без милого i в своїй сторонцi. (2)

      Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

      Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися. (2)

      Полетiла б я до тебе, та крилля не маю,

      Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. (2)

      До кого я пригорнуся, i хто приголубить?

      Коли тепер того нема, який мене любить. (2)

      Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нуждi i горi i проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене – i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi мої на тебе iще раз i навiки закриються…

Явление 2

      Наталка и возный.

      Возный. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону.) Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiє на самотi.

      Наталка (кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!

      Возный. «Добродiю»! «Добродiю»! Я хотiв би, щоб ти звала мене – теє-то як його – не вишепом’янутим iм’ярек.

      Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство i розум.

      Возный. Не о сем, галочко, – теє-то як його – хлопочу я, но желаю iз медових уст твоїх слишати умилительноє названiє, сообразноє моєму чувствiю. Послушай:

№ 2

      От юних лiт не знал я любовi,

      Не ощущал возженiя в кровi;

      Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

      Как райский крин, душистий, прекрасний;

      Утробу всю потряс;

      Кров взволновалась,

      Душа смiшалась;

      Настал мой час!

      Настал мой час; i серце все стонеть;

      Как камень, дух в пучину зол тонеть.

      Безмiрно, ах! люблю тя, дiвицю,

      Как жадний волк младую ягницю.

      Твой предвiщаєть зрак

      Мнi жизнь дражайшу,

      Для чувств сладчайшу,

      Как з медом мак.

      Противнi мнi Статут i роздiли,

      Позви i копи страх надоїли;

      Несносен

Скачать книгу