LITMIR.BIZ

Скачать книгу

покойнi шведи, що згинули пiд Полтавою, повставали, то б тепер не пiзнали Полтави!

      Возный. По крайнiй мiрi – теє-то як його – чи не чути чого об обидах, спорах i грабежах i – теє-то як його – о жалобах i позвах?

      Выборный. Та що його питати: вiн по городу гав ловив та витрiшки продавав… (К Миколе.) Чом ти, йолопе, не кланяєшся пану возному та не поздоровиш його? Адже бачиш – вiн заручився.

      Микола. Поздоровляю вас, добродiю… А з ким же Бог привiв?

      Возный. З найкращою зо всього села i всiх прикосновенних околиць дiвицею.

      Выборный. Не скажемо, нехай кортить! (Отходя.) А се що за парубок?

      Микола. Се мiй знакомий; iде iз Коломака в Полтаву на заробiток.

      Возный. Хiба-развi – теє-то як його – iз Коломака через наше село дорога в город?

      Петро. Я нарошне прийшов сюда з ним побачитись.

      Выборный и возный уходят.

Явление 4

      Петро и Микола.

      Петро. Се старший в вашiм селi?

      Микола. Який чорт; вiн живе тiлько тут; бач, возний – так i бундючиться, що помазався паном. Юриста завзятий i хапун такий, що iз рiдного батька злупить!

      Петро. А то, другий?

      Микола. То виборний Макогоненко; чоловiчок i добрий був би, так бiда – хитрий, як лисиця, i на всi сторони мотається; де не посiй, там i уродиться, i уже де i чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже.

      Петро. Так вiн штука! Кого ж вони висватали?

      Микола. Я догадуюсь; тут живе одна бiдна вдова з дочкою, то, мабуть, на Наталцi возний засватався, бо до неї багато женихiв залицялись.

      Петро (в сторону). На Наталцi!.. (Успокоясь.) Но Наталка не одна на свiтi. (К Миколе.) Так, видно, Наталка багата, хороша i розумна?

      Микола. Правда, хороша i розумна, а до того i добра; тiлько не багата. Вони недавно тут поселились i дуже бiдно живуть. Я далекий їх родич i знаю їх бiдне поживання.

      Петро. Де ж вони перше жили?

      Микола. В Полтавi.

      Петро (с ужасом). В Полтавi!..

      Микола. Чого ж ти не своїм голосом крикнув?

      Петро. Миколо, братику мiй рiдний! Скажи по правдi: чи давно уже Наталка з матiр’ю тут живуть i як вони прозиваються?

      Микола. Як тут вони живуть… (Говорит протяжно, как будто в мыслях рассчитывает время.) Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз по смертi Наталчиного батька.

      Петро (вскрикивает). Так вiн умер!

      Микола. Що з тобою робиться?

      Петро. Нiчого, нiчого… Скажи, будь ласкав, як вони прозиваються?

      Микола. Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка – Наталка.

      Петро всплескивает руками, закрывает ими лицо, опускает голову и стоит неподвижно.

      Микола (бьет себя по лбу и делает знак, как будто что-то отгадал, и говорит). Я не знаю, хто ти, i тепер не питаюся, тiлько послухай:

№ 14

      Вiтер вiє горою,

      Любивсь Петрусь зо мною,

      Ой, лихо, не Петрусь,

      Лице бiле, чорний ус!

      Полюбила Петруся

      I сказати боюся,

      Ой, лихо, не Петрусь,

      Лице бiле, чорний ус!

      А за того Петруся

      Била мене матуся,

      Ой,

Скачать книгу