LITMIR.BIZ

Скачать книгу

не знавши обичаїв i повiр’я нашого. Коли не пiп…

      Возный (перебивая). Полно, довольно, годi, буде балакати. Тобi яке дiло до чужого хисту? Ходiм лиш до будущої моєї тещi. (Уходят.)

Явление 8

      Петро (один). Горько менi слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив бiльше всього на свiтi; для которої одважовав жизнь свою на всi бiди, для которої стогнав пiд тяжкою роботою, для которої скитався на чужинi i заробленую копiйку збивав докупи, щоб розбагатiть i назвать Наталку своєю вiчно! I коли сам Бог благословив мої труди, Наталка тогдi достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (Поет.)

№ 16

      Та йшов козак з Дону, та з Дону додому,

      Та з Дону додому, та сiв над водою.

      Сiвши над водою, проклинає долю:

      Ой доле, ти, доле, доле моя злая!

      Доле моя злая, чом ти не такая!

      Чом ти не такая, як доля чужая?

      Другим даєш лишнє, мене ж обижаєш,

      I що менi миле, i те однiмаєш.

      Не спасибi долi, коли козак в полi,

      Бо коли вiн в полi, тогдi вiн на волi.

      Ой, коли б ти, доле, вийшла ко мнi в поле,

      Тогдi б ти згадала, кого обижала.

Явление 9

      Петро и Микола.

      Петро. А що, Миколо! яка чутка?

      Микола. Не успiв нiчого i спитати. Лихий принiс возного з виборним. Та тобi б треба притаїтись де-небудь. Наталка обiщала на час сюда вийти.

      Петро. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?

      Микола. Я кликну тебе, коли треба буде.

      Петро прячется.

Явление 10

      Микола и Наталка.

      Наталка (выходя поспешно). Що ти хотiв сказати менi Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збiгаються.

      Микола. Нiчого. Я хотiв спитати тебе, чи ти справдi посватана за возного?

      Наталка (печально). Посватана… Що ж робить, не можна бiльше сопротивлятися матерi. Я i так скiлько одвильовалася i всякий раз убивала її своїм одказом.

      Микола. Ну, що ж? Возний – не взяв його враг – завидний жених. Не бiйсь, полюбиться, а може, i полюбивсь уже?

      Наталка (с упреком). Миколо, Миколо! Не грiх тобi тепер надо мною смiятись! Чи можна менi полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав його, пожалiв би i мене, i його.

      Микола. Петра? (Поет.)

      Що за того Петруся

      Била мене матуся.

      Ой, лихо, не Петрусь,

      Лице бiле, чорний ус.

      Наталка (заплакав). Що ти менi згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бiдна! (Помолчав, указывает на реку.) Бачиш Ворскло?… Або там, або нi за ким.

      Микола (показывает в ту сторону, куда спрятался Петро). Бачиш ту сторону? Отже, i в Ворсклi не будеш, i журитись перестанеш.

      Наталка. Ти, менi здається, побувавши довго в городi, ошалiв i совсiм не тим став, що був.

      Микола. Коли хочеш, то я так зроблю, що i ти не та будеш, що тепер.

      Наталка. Ти чорт знаєть що верзеш, пiду лучче додому. (Хочет уйти.)

      Микола (удерживает). Пожди, одно слово вислухай, та й одв’яжись од мене.

      Наталка. Говори

Скачать книгу