ТОП просматриваемых книг сайта:
Ключі Марії. Андрей Курков
Читать онлайн.
– Ні, – запевнив він Катю. – Чому ти так думаєш?
– Та зі мною всі хочуть про це поговорити. Ну, провалила я ЗНО, і що? Я ж в університет і не збиралася.
– А куди ти збираєшся?
– А нікуди! Хочу спочатку до дорослого життя придивитися. Може, мені в ньому взагалі не сподобається?
– А ти прадідуся добре пам’ятаєш? – перевів Олег розмову на важливішу для нього тему.
– Звичайно! Дуже добре!
– Він часто в археологічні експедиції їздив?
– Часто. І на конференції, і просто копати. Іноді цілі коробки черепків різних привозив, просто на підлозі у себе в кабінеті розкладав, потім намагався їх, як пазли, складати.
Розмовляючи з Катею, Олег придивлявся до акуратної стопки листів праворуч від вази для квітів. Ім’я адресата було надруковане, а на місці зворотної адреси стояв відбиток синього штемпеля. Олег уже побачив, що верхній лист був адресований прадідусеві Каті, археологові Польському. Здалося дивним, що пачка старих листів, які до того ж виглядали не відкритими, просто так лежала на обідньому столі.
– Катя, а ти можеш мені його кабінет показати?
Дівчинка замотала головою.
– Ключ у бабусі, вона туди нікого не пускає.
– А що, хтось уже просився?
– Так, кілька разів. Нещодавно один старий, який ніби з прадідусем працював, у його кабінет проривався. Бабуся його мало зі сходів не спустила. А тиждень тому цілий натовп приходив – четверо. З його колишньої роботи. То вона їх і на поріг не пустила.
– А що вони хотіли? – пожвавився Бісмарк.
– Сказали, що дисертацію про прадідуся пишуть. Просили його записи і щоденники. Навіть гроші бабусі пропонували. А бабуся послала їх дуже далеко. Вона взагалі грубіянка. Якщо я матюкнусь, то мене відразу по губах, а сама може таке сказати, що ні в п…зду, ні в красну армію.
– Ні фіга собі! – здивувався Бісмарк і розсміявся, через що Катя теж посміхнулася.
– Де це ти таких виразів набралася?
– А де ще, у бабусі! – розсміялася тепер дівчинка.
– Щось мені твою бабусю чекати розхотілося, – напівсерйозно вимовив Олег.
– Та почекайте! – попросила Катя. – Мені тут одній все одно нудно. А ви – прикольний. Ну, а якщо вона вас пошле, то підете. Така ваша доля.
– Та мені теж так просто сидіти нудно, – гість розвів руками. – Тоді розкажи щось про прадідуся. Все ж не у кожної прадідусь академіком був. Може, щось батьки про нього розповідали цікаве?
– Розповідали! – підхопила Катя. – Розповідали, як до нього колега з Німеччини приїжджав. І вони хотіли удвох залишитися, а до них якогось типа приставили, щоб за ними стежив. Вони вдвох його споювали і вкладали на той диван, – вона показала на старовинну софу з високою спинкою, що закінчувалася дерев’яною панеллю з дзеркалом. – а самі зачинялися в кабінеті і до ранку базікали.
– Класний у тебе прадід був! Мені б такого! – з запалом вимовив Олег.
– Чому був? –