LITMIR.BIZ

Скачать книгу

воно ні кінця, ні виходу! А голова розколюється… Десь колись бачив тут аптеку, а де – одразу й не пригадаєш. Десь справа долітає гуркіт Об’їзної. І я згадав, що напроти ринку, за Об’їзною, є супермаркет «Торговий світ», там колись за касою одна моя симпатія сиділа, вона ще пригощала мене булочками з молоком, ну а поряд – аптека…

      Я стогнав від болю й біг щодуху безконечними, білими від ролетів лабіринтами. Де та симпатюлька? Де ті булочки тепер? І які ще до біса булочки?.. Я біг, а виходу не було. А біль ставав настільки нестерпним, що я вже просто не бачив, куди біжу… Мій гортанний стогін перелякав якусь чувиху під стіною:

      – Ой, дивіться, мужчині погано! – крикнула вона.

      З вагончика просто на мене вивалилася дебела тітонька.

      – О, ще з ніг зіб’є!..

      – Послухайте, де тут аптека? – запитав я, не зупиняючись.

      – Наркомани!.. – крикнула вона мені услід. – Бач, неформал!.. – винесла вердикт і ще щось, але я не розібрав.

      Мабуть, моєї зібраної у жмут сивої гриви, й бороди, і двох кульчиків у лівому вусі, як для «неформала», – цілком достатньо.

      А голова, здавалося, ось-ось лусне!.. І у той момент, коли я, вчергове завернувши за ріг, перестрибнув купу сірого щебеню, й далі також по щебеню, і нарешті, здавалося, таки вирвався з базару, але де та аптека – все одно не бачив, раптом наче якась лагідна тепла хвиля почала огортати мене з ніг і до шиї. Я побіг ще швидше, але відчув тепло вже й на шиї, і за вухами, і на скронях, і на вилицях. На лобі холодний піт умить став гарячим… Я захекався і врешті-решт зупинився, й аж тоді почув гуркіт фур по шосе. І зовсім близько, навскіс через дорогу, побачив велику зелену вивіску «Аптека доброго дня» і двох даїшників з ручним радаром на узбіччі. Потім ще одна така ж хвиля приємного тепла, але вже з голови й до ніг, огорнула мене й не відпускала, і я став як укопаний. Бо зрозумів, що цього разу ще таки не помру.

      – Гей, мужик! – вигук із-за пліч, сигнал і гуркіт синього «Запорожця» – і де він тільки взявся тут. – Зійди з дороги! Знайшов, де стати!

      – Ага!.. – тільки й зміг я видихнути з себе до зморшкуватої, мов сушена груша, голови старого над опущеним склом «запора».

      – Ти що, слабий?

      – Ага! – і як він тільки здогадався, опудало?

      Я відскочив з дороги й так і стояв, притиснувши, наче у молитві, руки до грудей, і лише посміхався услід старому, й навіть даїшникам, що оглянулися на сигнал. Тепло з грудей швидко розійшлося тілом, і через хвилину я вже не відчував нічого: ні тепла, ні холоду, як і головного болю, що так само раптово як узявся, так і відпустив. Тільки серце калатало, виривалося з грудей… Я там ще присів на якусь плиту біля дороги і трохи посидів, поки віддихався. Але потім все одно ще три дні всі кістки боліли.

      Після того випадку я навіть спробував потренуватися бігом, зробив кілька пробіжок набережною, хоч з моєю роботою, коли ніч і день зміщуються в часі, дотримуватися якогось режиму не так уже й просто. Орко каркає, що одного разу серце може не витримати. Зате Сашуня якось навіть

Скачать книгу