ТОП просматриваемых книг сайта:
Дерева на дахах. Олександр Вільчинський
Читать онлайн.Название Дерева на дахах
Год выпуска 2010
isbn 978-966-03-5229-2
Автор произведения Олександр Вільчинський
Спочатку вона робила спроби мене вилікувати, а потім – уже просто позбутися. Доки міг, намагався не звертати уваги, а коли нарешті вирішив, що пора допомогти їй в цьому, то просто пішов. Тієї ночі я приплівся десь аж під ранок, і вона, правда, ще мені відкрила, але з порога попередила, що більше не може мене бачити.
Для кожної жінки трохи скандалу – це різновид розваги. Можна було б не зважати, якби не мої валізи у коридорі і поверх них ще пакет з речами. Втім, вона й валізи вже не раз ось так виставляла. За великим рахунком, на це також можна було не зважати, і все ж… Щось було таке у голосі цієї тендітної жінки, що навіть такого амбала, як я, змусило здригнутися. Рішучий спокій, з яким це було сказано і від якого віяло цвинтарем, на якусь мить цілком протверезив мене.
– Забирайся, у мене є інший, – сказала вона.
– Добре, я піду… Але, якщо можна, трохи пізніше, – попросив я, бо понад усе мені у той момент хотілося спати.
– Ні, ти підеш зараз. І манатки свої забирай, – кинула вона так само спокійно. – І більше сюди ніколи не приходь.
– Добре, – я також намагався бути спокійним. – За речами пришлю пізніше, – розвернувся і пішов назад, до ліфта.
Вона ще щось кинула про манатки, але мені було не до того. Я просто валився з ніг, доїхав першим тролейбусом до «Героїв Дніпра», і добре, що кінцева, було місце сісти. І якась тітка мене розштовхала вже аж на «Либідській». Там я перейшов до іншої колії і знову – кінцева ж бо – примостився у кутку вагона й проспав назад до «Героїв», а там уже мене розрухала «червона шапочка», з тих працівниць метро, що заглядають у вагони перед наступним колом.
– Це що, «Герої Дніпра»? – я почувався гірше розвареної сосиски.
– Слухай, ти, герой Дніпра, вимітайся нафіг, а то міліцію позову!.. – Дівчина у червоній шапочці зверталася до мене, як до алконавта, і я, звичайно, цього заслуговував.
Потім знову була «Либідська», і бадьорий голос із репродуктора: «Пасажири! Кінцева, поїзд далі не їде. Звільніть, будь ласка, вагони…» – і знову «червона шапочка», тільки стара. Але я вже спав не так міцно. І ще раз – від кінцевої і до кінцевої, мабуть, разів із вісім, не менше. Катаючись, трохи поспав. Просто намагався кінцеву не просипати й уже від «Мінської» чи від «Палацу “Україна”» готувався думками на вихід, і більше нікому до мене не було діла… Ось так і виспався у київському підземеллі.
Монотонний гуркіт метро мене й раніше не раз заколисував, а тут така ломота… Найбезглуздіші мрії, як правило, і збуваються. Нарешті й у метро поспав, і навіть щось снилося, хоч час від часу доводилося підніматися й, почуваючись все тією ж розвареною сосискою, вилазити з вагона. Я пам’ятав, що мені попала для спання найкоротша із трьох гілок київського метро, але встати й перейти на «Майдані Незалежності» на довший маршрут, який все ж тримав у голові: «Академмістечко – Лісова» – не було ніяких сил… А коли нарешті-таки виліз,