LITMIR.BIZ

Скачать книгу

бо тепер у них почалася мало не істерика. Вони навіть уявити собі не могли, що я мав на увазі. Однак знали, що якщо це італійське, то вже напевно щось погане. Єдиний гарний аспект цього випадку в тому, що все відбулося наприкінці навчального року. За літо інцидент з піцою забувся.

      Але мені він назавжди врізався в пам’ять. Ті хлопці зростали на пирогах шуфлай[12], але я ніколи не сміявся над тим, що вони снідали мелясовим пирогом. Дідько, та нині ж по всій Америці забігайлівки не з пирогами шуфлай! Але думка про те, щоб колись стати зачинателем нової моди, дев’ятирічного хлопчака не надто підбадьорювала.

      У нашому класі я не єдиний постраждав від такого ставлення. Було ще двійко єврейських дітей, і я приятелював з ними обома. Дороті Варсав завжди була першою в класі, а я, як правило, другим. Бенамі Сассман був сином ортодоксального єврея, який носив чорний капелюх і бороду. В Аллентауні до родини Сассманів ставилися як до непотребу.

      Інші діти трималися осторонь від цих двох, немов від прокажених. Спочатку я цього не розумів. Але вже в третьому класі почав усвідомлювати, що й до чого. Як італієць, я стояв вище єврейських дітей, але не набагато. Темношкірих в Аллентауні мені не доводилося бачити, аж допоки я не перейшов у старші класи.

      Вразливість до знущань у дитинстві лишила по собі слід. Я добре все пам’ятаю, і навіть зараз від спогадів виникає неприємний присмак у роті.

      На жаль, навіть переїхавши з Аллентауну, мені довелося стати свідком неабияких упереджень. Цього разу їхнім джерелом були не школярі, а владні люди на впливових посадах в автопромисловості. 1981 року, призначивши Джеральда Ґрінвальда віце-президентом Chrysler, я дізнався, що це рішення було безпрецедентним. До того часу жодному єврею не вдавалося пробитися на верхівку Великої трійки[13]. Складно повірити, що жоден з них не був достатньо кваліфікованим.

      Коли я пригадую це зараз, на думку спадають певні випадки з дитинства, що змусили мене зважати на те, як улаштований світ дорослих. У шостому класі в нас проходили вибори капітана учнівського патруля. Усі патрульні носили білі паски зі срібними значками, однак лейтенант і капітан мали носити особливу форму з особливими відзнаками. У середній школі капітан учнівського патруля – це те ж саме, що й квотербек у старшій. Мені сподобалася думка про те, щоб носити таку форму, і я рішуче намірився стати капітаном.

      За результатами голосування я поступився іншому хлопцеві в підсумку голосів двадцять два до двадцяти. Це стало для мене гірким розчаруванням. Наступного дня я пішов на суботню денну виставу в місцевому театрі, де ми дивилися фільми Тома Мікса.

      У ряду переді мною сидів найбільший хлопчина з класу. Він озирнувся й побачив мене.

      – Тупий макаронник, – сказав він. – Програв свої вибори.

      – Знаю, – відповів я. – Але чому ти називаєш мене тупим?

      – Бо тому, – промовив він. – У нашому класі лише тридцять вісім дітей. А голосів сорок два. Невже ви, даґо, навіть рахувати не вмієте?

      Мій опонент намудрував щось із виборчою

Скачать книгу