ТОП просматриваемых книг сайта:
Якокка. Автобіографія. Ли Якокка
Читать онлайн.Название Якокка. Автобіографія
Год выпуска 0
isbn 9786170953919
Автор произведения Ли Якокка
Жанр Биографии и Мемуары
Издательство Ранок
Зважаючи на позакласну діяльність, мені таки вдалося закінчити школу дванадцятим з понад дев’яти сотень випускників. Аби показати вам розмах очікувань, з якими я ріс, ось як на це відреагував батько: «Чому ти не перший?» Почувши від нього ці слова, ви подумали б, що я провалився!
Коли настав час вступати до коледжу, я вже мав за плечима чималий багаж знань у головному: читанні, письмі й ораторському мистецтві. Завдяки гарним учителям і здатності зосереджуватися мені вдалося неабияк розвинути ці вміння.
Через роки, коли вже мої діти запитували в мене, які курси обрати, я завжди радив отримати гарну освіту з гуманітарних наук. Хоча я й глибоко переконаний у важливості вивчення історії, мені й справді байдуже, чи знають вони всі дати та місця Громадянської війни. Ключ до міцної освітньої бази в читанні та письмі.
Та наче грім серед ясного неба в середині мого випускного року Японія напала на Перл-Гарбор. Промови президента Рузвельта не на жарт розлютили нас, і вся країна згуртувалася під прапором. Уся Америка разом піднялася й об’єднала сили. Та криза навчила мене дечого, що лишилося зі мною й донині: щоб згуртувати людей, завжди потрібне якесь нещастя.
Як і більшість молодих людей того грудня 1941 року, я не міг дочекатися, щоб уступити до лав армії. Іронічно, та хвороба, яка мало не вбила мене, цілком можливо, зрештою врятувала мені життя. На моє величезне розчарування, я не зміг приєднатися до Повітряного корпусу й воювати. Попри непогані результати одужання і те, що мене переповнював запал, до війська вирішили не брати тих, хто перехворів на ревматичну лихоманку. Але я не почувався хворим, і коли через рік чи два після того проходив перший медогляд для страхування життя, лікар повернувся до мене та запитав: «Та ти ж здоровий молодик. Чому ж не за океаном?».
Більшість моїх однокласників призвали до військової служби, і чимало з них загинули. Нас було в класі 42, і сімнадцяти-та вісімнадцятирічні діти потрапили до навчальних таборів, а тоді відразу через Атлантику туди, де німці просто громили нас направо й наліво. Навіть зараз я іноді гортаю випускний альбом і сумно та з невірою хитаю головою, дивлячись на учнів Аллентаунської старшої школи, які загинули за океаном, відстоюючи демократію.
Оскільки Друга світова війна була зовсім не схожа на війну у В’єтнамі, молодші читачі можуть не до кінця розуміти, як то воно – не мати змоги служити своїй країні, коли це потрібно найбільше. Патріотизм досяг критичної межі, і понад усе мені хотілося летіти на бомбардувальнику над Німеччиною, аби помститися Гітлеру та його ескадронам.
Тягар медичного відтермінування від призову під час війни був ганьбою, і я почав вважати себе другосортним громадянином. Більшість моїх друзів і родичів поїхали воювати з німцями. Я почувався єдиним молодиком в Америці, який не побував у бою. Тож зробив єдине, що міг: по вуха занурився в книжки.
На