LITMIR.BIZ

Скачать книгу

точку зору під час дебатів щонайменше двадцять п’ять разів.

      Наступний рік став переламним. Я підхопив ревматичну лихоманку[14]. Коли в мене вперше прискорилося серцебиття, то я мало не знепритомнів – від страху. Мені здавалося, немов серце от-от вистрибне з грудей. Лікар заспокоював: «Не хвилюйся. Просто приклади туди льоду». Я запанікував: «Що в біса мені робити з цією крижаною брилою на грудях? Певно, я вмираю!»

      А тоді люди й справді вмирали від ревматичної лихоманки. У ті часи її лікували пігулками з екстрактом берести, щоб прибрати інфекцію з суглобів. Вони були такі сильні, що доводилося кожні п’ятнадцять хвилин приймати протикислотні засоби, щоб запобігти блюванню. (Нині, звісно ж, користуються антибіотиками.)

      Ревматична лихоманка – це завжди загроза для серця.

      Але мені пощастило. Хоча я й схуднув десь фунтів на сорок[15] і провів у ліжку майже півроку, зрештою, таки повністю видужав. Але я ніколи не забуду тих необтесаних шин з ватними тампонами, змоченими в олії гаультерії[16] для втамування страшенного болю в колінах, щиколотках, ліктях і зап’ястках. Насправді це полегшувало біль усередині, лишаючи опіки третього ступеня ззовні. Сьогодні такі методи можуть видатися примітивними, але дарвон і демерол[17] тоді ще не винайшли.

      До хвороби я досить непогано грав у бейсбол. Був великим шанувальником Yankee, а Джо Ді Маджо, Тоні Лазцеррі та Френкі Крозетті – усі італійці – були моїми кумирами. Як і більшість хлопців, я мріяв грати у вищих лігах. Але затяжна хвороба все змінила. Я покинув спорт і почав грати в шахи, бридж, а особливо в покер. І досі люблю пограти в покер і зазвичай виграю. Це чудова гра, що може навчити, коли скористатися перевагою, коли відступити, а коли блефувати. (Це точно згодилося мені під час важких перемовин із профспілкою!)

      Найчастіше, розпростертий на спині, я звертався до книжок. Читав мов навіжений усе, до чого міг дотягтися. Особливо мені подобалися розповіді Джона О’Хари[18]. Тітка принесла мені «Побачення в Самаррі», доволі непристойну, як на той час, книжку. Коли лікар побачив її біля мого ліжка, то мало не отетерів. За його уявленнями, ця книжка явно була не з тих, що їх мав читати підліток з прискореним серцебиттям.

      Через роки, коли Ґейл Шеі приїхала до мене, щоб взяти інтерв’ю для Esquire, я принагідно згадав «Побачення в Самаррі». Вона зауважила, що це роман про керівників бізнесом, і запитала, чи не думав я про те, що це вплинуло на мій вибір професії. Дідько, ні! Усе, що я пам’ятаю про ту книжку, це що завдяки їй почав цікавитися сексом.

      Доводилося читати й підручники, бо кожен клас старшої школи я закінчував одним із перших у рейтингу, маючи міцну п’ятірку з математики. Я ходив на гурток латини й три роки поспіль виборював нагороду за найкраще знання мови. За сорок років я не вимовив жодного слова! Та це допомогло мені з запасом англійських слів, і я був серед тих небагатьох, хто розумів священика під час недільної меси. А потім Папа

Скачать книгу