LITMIR.BIZ

Скачать книгу

крок. Можливо, я побрела до нього чи просто чекала його, і коли ми опинились одне навпроти одного (не торкаючись, руки розслаблені по боках), він сказав тихим голосом:

      – Я чекав тебе.

      Я повинна була розсміятися вголос. Це була не я, зі мною такого не може трапитися. Я лише Еліс Лаудон, яка прямує до перукарні похмурого січневого дня. Але я не могла розсміятися чи посміхнутися. Я могла лише продовжувати дивитись на нього, у його великі блакитні очі, на його рот, трохи відкритий, ніжні губи. У нього білі рівні зуби, тільки один передній трохи надколотий. Щетина на підборідді. На шиї шрам. Волосся досить довге і скуйовджене. О так, він красивий. Мені хотілося простягти руку і торкнутися його губ, якомога ніжніше, великим пальцем. Хотілося відчути колючу щетину підборіддя своєю шиєю. Я намагалася щось сказати, але все, що в мене вийшло, – це голосно вдихнути повітря.

      – Прошу тебе, – сказав він, не відводячи очей, – ходімо зі мною.

      Він міг бути ким завгодно: грабіжником, ґвалтівником, психопатом. Я мовчки кивнула, і він вийшов на дорогу ловити таксі. Він відчинив дверцята, але так і не торкнувся мене. Усередині він назвав адресу водієві і повернувся до мене. Я побачила, що під шкіряною курткою в нього тільки темно-зелена футболка. На шиї на шкіряному шнурку висіла маленька срібна спіралька. Рукава куртки закочені. Я подивилась на його довгі пальці з охайними чистими нігтями. На одному великому пальці виднівся білий шрам. Це були сильні, міцні, небезпечні руки.

      – Скажи, як тебе звати.

      – Еліс, – відповіла я. Я не впізнавала власний голос.

      – Еліс, – повторив він. – Еліс.

      Моє ім’я звучало невідомо, коли він отак вимовляв його. Він підняв руки і дуже обережно і ніжно, не торкаючись шкіри, розв’язав мій шарф. Від нього пахло милом і потом.

      Таксі зупинилося, й, озирнувшись, я зрозуміла, що ми в Сохо[11]. Поруч був магазин канцелярських товарів, крамниця з делікатесами, ресторани. У повітрі стояв запах кави і часнику. Він вийшов з машини і знову відчинив для мене дверцята. Я відчувала, як кров пульсує в моєму тілі. Він штовхнув потерті двері біля магазину одягу, і я пішла за ним по вузеньких сходах. Він дістав зв’язку ключів з кишені і відкрив два замки. Усередині була не просто кімната, це були невеликі апартаменти. Я побачила полиці, книжки, картини і килим. Я зависла на порозі. Це був мій останній шанс. Шум вулиці доносився крізь вікно, голоси гучнішали й стихали, гуділи машини. Він зачинив двері і засунув на засув.

      Мені треба було боятися, і я боялася, але не його, цього незнайомця. Я боялася себе. Виявляється, я не знала себе. Я розчинилась у своєму бажанні, наче контури мого тіла ставали ілюзорними. Я почала знімати пальто, невправно смикаючи за бархатні ґудзики, але він зупинив мене.

      – Зачекай, – сказав він. – Я сам.

      Спочатку він зняв з мене шарф і бережно повісив його на вішалку. Потім моє пальто, дуже повільно. Він опустився на коліна і неспішно роззув мене. Я поклала руку йому на плече, щоб втримати рівновагу. Він піднявся знову і почав розстібати мою кофту, і я побачила,

Скачать книгу