LITMIR.BIZ

      Я зупинилася на пішохідному переході. Вантажівка проревіла повз. Я і голуб синхронно відскочили. Я мигцем побачила водія, він сидів високо у своїй кабіні і не звертав уваги на людей внизу, які пленталися на роботу. Наступна машина зі скрипом загальмувала, і я ступила на дорогу.

      З іншого боку дорогу переходив чоловік. Я помітила, що він був у чорних джинсах і чорній шкіряній куртці, а потім я подивилась йому в обличчя. Я не знаю, хто з нас зупинився першим. Ми обидва стояли посеред дороги і витріщались одне на одного. Здається, сигналили машини. Я не могла поворухнутися. Здавалося, ми стоїмо так вічність, але пройшло кілька секунд. Я відчула пустоту і холод у животі і не могла вдихнути на повні груди. Знову сигнал. Хтось щось прокричав. У нього були неможливо блакитні очі. Я продовжила переходити дорогу, він також, і ми пройшли повз, у сантиметрі, очі в очі. Якби він торкнувся мене, я думаю, я б розвернулася і пішла за ним, але він не зробив цього, і я дійшла до тротуару одна.

      Я пройшла трохи в бік будинку, у якому був офіс компанії «Дракон», потім зупинилась і обернулась. Він усе ще був там, дивився на мене. Він не посміхався і не робив нічого. Я через силу змусила себе відвернутися, його погляд притягував мене. Коли я підійшла до обертових дверей офісу і штовхнула їх, я останній раз подивилась на нього. Він пішов, чоловік з блакитними очима. Ось і все.

      Я одразу пішла до туалету, зачинилась у кабінці і притулилася спиною до дверей. У мене паморочилося в голові, тремтіли коліна, в очах відчувалася важкість, наче от-от проллються сльози. Може, це початок хвороби. Може, скоро місячні почнуться. Я думала про чоловіка і те, як він на мене дивився, і заплющила очі, наче це допоможе не думати про нього. Хтось зайшов до туалету, відкрив воду. Я стояла тихенько, було чути, як б’ється моє серце під блузкою. Я притулила руку до палаючої щоки, іншу поклала на груди.

      За кілька хвилин моє дихання нормалізувалось. Я вмилася холодною водою, розчесала волосся і згадала про пігулку. Я видавила її з пластинки-календаря і проковтнула. Біль у животі вщухав, я просто почувалася вразливою і знервованою. Слава Богу, ніхто нічого не помітив. Я взяла каву в автоматі на другому поверсі і плитку шоколаду – втамувати раптовий голод, і пішла до офісу. Я зняла обгортку і золоту фольгу тремтячими неслухняними руками і з’їла, відкушуючи великими кусками. Почався робочий день. Я перевірила пошту і відправила більшість листів у кошик, написала нагадування для Майка, потім зателефонувала Джейкові на роботу.

      – Як твій день? – спитала я.

      – Тільки почався.

      Здавалося, кілька годин минуло, як я пішла з дому. Якби я відкинулася на спинку стільця і заплющила очі, то могла б заснути надовго.

      – Минулої ночі було так добре, – сказав він тихішим голосом. Може, біля нього хтось був.

      – М-м-м… Але я, Джейку, якось дивно почуваюся сьогодні вранці.

      – З тобою все гаразд? –

Скачать книгу