LITMIR.BIZ

Скачать книгу

через те, що втрачають час. Були Філіп Інгаллз із верхнього поверху, моя так звана асистентка Клаудія та асистентка Майка Фіона. Не вистачало кількох людей. Майк ще більше спохмурнів, він сидів і тягнув униз мочки вух. Я визирнула у вікно. Клас – до пляшкової гори наближався екскаватор. Від цього мені стало краще.

      – Джованна буде? – спитав Майк.

      – Ні, – відповів один з дослідників, здається, його звати Нейл. – Вона прислала мене замість себе.

      Майк стиснув плечима, погоджуючись, але не приховуючи злості. Я вирівнялась, набула уважного вигляду й оптимістично підняла ручку. Нарада почалася з обговорення минулої наради і нудної рутини. Я виводила кривулі в блокноті, потім намагалася намалювати портрет Нейла, який виходив більш схожим на бладгаунда із сумними очима. Потім я переключилась на екскаватор, який уже працював на повну. На жаль, вікна глушили звук битого скла, але все одно видовище приємне. Через силу я переключилася назад на нараду. Коли Майк спитав про плани на лютий, Нейл почав щось розповідати про ановуляторну[3] кровотечу, і я раптово й абсурдно закипіла від думки, що чоловік-науковець говорить з чоловіком-менеджером про технології для жіночої анатомії. Я вдихнула повітря, щоб сказати, передумала, і повернулася до сміттєзвалища. Екскаватор зараз відпочивав, роботу зроблено. Я думала, як це – влаштуватися на роботу водієм чогось такого.

      – А стосовно тебе…

      Я повернулась до того, що відбувається в кімнаті, немов прокинулася від сну. Майк звертався до мене, і всі повернулися, очікуючи прочуханки.

      – Тобі треба розібратися з цим, Еліс. У твоєму відділі проблеми.

      Чи хотілося мені сперечатися? Ні.

      – Добре, Майк, – сказала я солоденько. Я підморгнула йому, просто щоб показати, що не дозволю знущатися над собою, і побачила, як почервоніло його обличчя.

      – І може, хтось полагодить цю довбану лампу? – закричав він.

      Я подивилась угору. Одна з люмінесцентних ламп ледь помітно блимала. Як тільки ти це помітив, ти не можеш не звертати уваги, наче хтось шкребеться у твоєму мозку. Шкребеться, шкребеться, шкребеться.

      – Я зроблю це, – сказала я. – Маю на увазі, знайду, хто відремонтує.

      Я готувала доклад, який Майк збирався відіслати в Пітсбург у кінці місяця. Тож часу було повно, і я могла проводити решту дня, майже нічого не роблячи. Важливі пів години я провела, листаючи два прислані мені каталоги одягу. Я повернулась на сторінку з елегантними високими черевиками, довгою вельветовою сорочкою, про яку було написано «трендова», і коротенькою світло-сірою атласовою спідницею. Це затягне мене в борги ще на 137 фунтів. Після обіду з прес-секретарем (мила жінка у вузьких прямокутних окулярах у чорній оправі, які особливо виділялися на її маленькому блідому обличчі), я замкнулась у своєму кабінеті і надягла навушники.

      – Je suis dans la salle de bains[4], – виразно пролунав голос у навушниках.

      – Je suis dans la salle de bains, – слухняно повторила

Скачать книгу