LITMIR.BIZ

Скачать книгу

в хаті»). Але зазвичай локалізують його на горищі («десь на горі», «на чердаку», «на хаті зверху», «на стóлі»), коло покутнього вікна, у кучі в «п’єцу» (печі), у запічку, під піччю, у комині чи біля нього (зокрема, докладно описані місця, які «засиджував» домовик, у монографії Р. Сілецького[417]):

      – «В хаті він є всюди. Всюдай може залізти і там спати вдень, а вночі він по дахах скаче – любить він то».[418]

      – «У хоромах де схоче, там буде».[419]

      – «Я ше чув, про одного господаря казали, шо в нього якийсь домовик водився. На даху, в хаті під стріхою».[420]

      – «Він на горі в большинстві сидить».[421]

      – «То він десь на горі».[422]

      – «На горі десь живе».[423]

      – «Були якісь домовики, лазили по горі, по чердаках. Боялися люди».[424]

      – «Мати моя небожка, бувало, каже – пушла на гору по пашу – о, вже там домовий спав: місце таке, кубло вилежане. Домовий в кожній хаті є, на гори десь».[425]

      – «Сидит на горі у кождий хаті».[426]

      – «Так як кіт, на горі сидить і домовик».[427]

      – «На горі, кажуть, той домовик живе. А хоче – в хаті».[428]

      – «Є, шо він на горі сидить, є, шо на покуті».[429]

      – «Казали, шо він в комині або геть і в хаті живе. Все десь шелестить на горі чи в комині».[430]

      – «Колись казали в нас – пуд піччу. [А] то на горі, боєлиса, то на горі сидить, каже. Домовик у кожній хаті є».[431]

      – «В комині на горі сидить».[432]

      – «Домовий в хати за комином на горі».[433]

      – «Так кажуць стариє людзі, шо вон у комині живе».[434]

      – «Домовий, кажуть, сидить в комині».[435]

      – «Каже, він сидів зимою коло комина».[436]

      У варіанті з домовиком – духом-збагачувачем – господар вільний переводити його з місця на місце: «Колись я навіть робила в кантóрі, робила ввечері годовий учот, то лазав той домовик. І лазає по драбині, і всьо… І не кіт, бо чути – взуте гониця. Я кажу до бугалтера: «Шо то такеє?» – «О, то ми сидимо з домовиком». Я кажу до бугалтера: «То ми йдьом, подивíмся, шо то таке». – «Тобі треба? Бачиш – поліз вже на гору. Подивився, шо ми ше є, і поліз на гору». За мінутку знов злазит… І здаєця – нема нея́кої людини, а стук чути. Не бачиш жодної людини, а стук чути по драбині. То дух чи шось. […] А він шо хоче виробляє, той домовик. Ми прóйдем врано – всі бумаги розкидані, всі пáпки порозкиджувані. А він, той дядько (господар домовика – В. Г.), був сторожом. Тоді вже голова колгоспу каже до того хазяїна, шо ти так зроби, шоб він звідси зник. «Я зроблю…» І забрав його. Певни, додому забрав. Ото таке чудо».[437]

      Подекуди вважають, що домовик нібито має своє улюблене місце в хаті, яке не можна залежувати, інакше він буде душити, зганяти ту людину (зазвичай, хоча й не обов’язково, зганяє він гостей хати, які не є членами даної сім’ї):

      – «Єслі ти ляжеш

Скачать книгу