LITMIR.BIZ

Скачать книгу

малиї, мати нам простелила радно на хаті, і накидала миску каши, і сама десь пішла, а ви, ка’, їжте. І хата одчиняна, душно… Ка’, приходить собака – такий жовтий, великий – в хату, сів, каже, перед нами, тако як собака лапи поставив, і сидить. Так, каже, язóком облизуїця… а меньчина була сестра, меньча ше – та, каже, такою ложкою – та по лобý цього собаку. І він, каже, обернувся і пушов. Пушов-пушов, каже, і чую – пу драбині пушов на горý. Вже, ка’, пришла мати, ми сказали, шо так і так, мати пулізла на гору, обдивилась – нема ния́кого нигде собаки. А вин ни показуєця. Вин, ну, показавсь дітям, а старим, кажуть, ни показуєця».[359]

      – «Він собакою був, вигляд собаки. Чорний, кажуть».[360]

      Те, що домашні духи-опікуни найчастіше набувають саме подоби кота чи собаки, закономірно. Ці тварини найбільш наближені до домашнього простору людини. Образ кота в цьому аспекті популярніший, адже кіт безпосередніше асоціюється з оселею.[361] Окрім того, згідно з обґрунтованим свідченням К. Мошинського, «не знайдеться, мабуть, жодної тварини, в подобі котрої не могла би показуватися душа людини».[362] Найчастіше ж, крім птахів та комах, вона втілюється в кота або собаку.[363] Це також пояснює, чому саме ці іпостасі домовика є найчастотнішими.

      Уявляли домовика й у подобі теляти: «Бачила я, на горі щось лежить, як теля, коло комина. Питаюся я батька: «Що то таке?» А батько був знахуром і каже: «То домовик – він у каждій хаті є».[364]

      Рідко, проте трапляються також описи домовика як пташки: «Є, ше скілько є тих домовиків. І тепер є. Він може сидіти в комині, він може сидіти на горищі, може бути такий, як та пташечка».[365]

      Непоодинокі випадки безпосереднього ототожнення домовика з вужем або ж вважають, що він «на вужа похожий». Попри це, побутують уявлення, що домовик – це «колошмате шось»,[366] «волохате, як їжак, і з хвостом».[367]

      Спорадичними є вірування, що домовик може змінювати свою подобу й показуватися як завгодно:

      – «Він оказуєця всяким. І собакою, і сяким, і таким. Казала одна жінка, шо такий-о дідочок, ножки тоненькі, в шляпі, низенький».[368]

      – «Он биває ў всяком відє, – може котом бить, може миш’ю, в відє ласковіци, і мог бить чєловєком».[369]

      – «Кажуть, шо перетворуєця на все. І на собаку, і на все».[370]

      – «Бачили його собакою, котом чорним».[371]

      – «Чи він котом, чи собакою, – хто його знає?»[372]

      – «Воно може бути і собака, і кіт, і яка-небудь пташка».[373]

      – «Може чим хоч прикинутись. Кажуть, у мишу може, може кумаром, може бути кутом».[374]

      Подекуди образ домовика чітко не виражений, ідентифікаційними ознаками є його очі та місце проявлення: «Ну то то помагало – то то злий дух, то лихого мали. Мали люди, аякже. Моя мама копала картошку в Желяхови, і вона каже: «Почекай, Зосю, я дам тобі вечерати», – а сама пішла корову дояти. Мама лишилась

Скачать книгу