LITMIR.BIZ

Скачать книгу

були до неї. Що лежить вона догори підошвою, яка обшита листовою міддю. Може, це і байка, може, перекручена народньою фантазією якась дійсна подія, але іншого пояснення, чому населення називає манастир Мотриним, в той час як він в дійсности є манастирем Св. Тройці, я не зустрічав.[68]

      Деякий час ми оба сиділи мовчки, втопивши очі в яру, якому народня фантазія приписувала таку ролю в минулім. Взагалі ця місцевість – святі місця для українця. Тут зароджувалася козаччина. Недалеко, он за тим лісом, ображено Хмельницького і, сповита обставинами часу, родилася Хмелівщина… Тут почалася і тут скінчилася, побувавши аж на Поділлі, Коліївщина, і батько Максим перебував деякий час як чернець у цьому манастирі, невідомо чому Мотриному…

      Ігумен його, Мельхіседек, гаряче[69] помолившися, благословив ножі і шаблі на пролиття рік людських сліз і крови, винної і невинної, во ім’я Волі. Поневолення з царської ласки селянства тут було найкоротше з усієї України, і чигиринський «малорос» не завжди гнув покірно шию, а часто мотав нею, щоби скинути ярмо.

      Яких два десятки літ назад селянин тут подавав уночі свій вільний голос на виборах гетьмана України і на старій козацькій могилі, поклавши руку на старовинну козацьку шаблю, давав клятву не зрадити і додержати таємниці. Задуму нагло перервала коротка низка стрілів з кулемета.

      Я зірвався, призвичаєний до того, що стріли означають ворожий напад, але Чорнота потягнув мене за рукав черкески:

      – Сідай. Це Левадний вправляється – мабуть, з люїса ворони б’є в лісі. Цікавий тип… Граматики добре не знає, але нема кулемета, якого механізму він не знав би як свої пальці. Для нього кулемет – все. Ні один закоханий так коло дівчини не припадає, як він коло своїх кольтів і максимів. Невеликий собі, худощавий хлопець, та сила духа в нім велитенська…[70] Знаєш, він же у Коцура був начальником кулеметів. Любить хлопець Україну, повірив у «червону правду» і пішов боронити її під червоними прапорами. Не один холодноярець упав від меткої кулі з його кулемета… Та коли переконався, що бореться для Москви проти своєї ж батьківщини, взяв на плече свого люїса і прийшов до нас. Сидимо раз у Чучупаки ввечері, коли заходить. Поставив кулемета в кут і підходить до столу:

      – Я Левадний. Ви мене знаєте, бо я з вами бився. Аж тепер я розібрав, що мої кулі летіли не туди, куди потрібно. Можете мене застрілити – це ваше право, – але, коли хочете, я і вісімнадцять кулеметів, які маю заховані по селах і хуторах, в вашому розпорядженні.

      Спочатку не дуже довіряли, звичайно, та потім переконалися, що хлопець прийшов з щирим серцем. Тепер у нас кулеметами заправляє. Дав декілька своїх, а решту, каже, дам тоді, як треба буде. У нього у своїх людей цілі арсенали зброї, яку з своїми хлопцями захоплював[71] у німців та денікінців, але зуживає її дуже обережно. Коцурові дав трохи кулеметів і набоїв, а про решту навіть не сказав. Оце недавно їздив десь під Чорний ліс, привіз нам два німецькі міномети

Скачать книгу