Скачать книгу

оповіли, що вчора ночував там[55] полк Чорних запоріжців. Кажу Чорноті, що поїду доганяти.

      – Нікуди не поїдеш! Як маєш зайву голову, то і тут для неї колись куля знайдеться, а гонятися[56] за вітром в полі, щоб до большевиків у руки попасти, не пущу.

      Побачивши, що тон його відповіді зробив на мене неприємне вражіння, обняв за плече:

      – Знаєш… я сам від революції був в українській армії та надивився, як наші українці «жваво беруться» до боротьби за незалежність, плюнув і став додому на Кубань пробиратися. Аж от попав по дорозі до Холодного Яру і чую, що вже мене до смерти ніхто звідси не вижене. Під ним, мабуть, якийсь маґнет в землі лежить… Між цими озброєними хліборобами до мене знову вернулася надія, що ми таки досягнемо своєї мети. Побудеш тут трохи – сам не схочеш покидати…

      Через декілька днів партизанські частини нашої армії були вже далеко.

      І волею, і неволею став я підданим холодноярської «республіки». З Чорнотою ми надзвичайно здружилися, що не перешкоджало нам частенько сваритися із-за яких-небудь дрібниць. Після смерти Компанійця без жадного офіційного призначення всі признавали Чорноту начальником. Бурлаки і до того бачили в ньому старшого бурлаку – ватажка. Чим ближче я приглядався до цієї ориґінальної людини, тим більше приходилося дивуватись.

      Цей на зовнішний[57] вигляд необтесаний козарлюга показався «ходячою енцикльопедією»: був добре обзнайомлений з історією, археольоґією, фізикою, політичною економією,[58] до того був прекрасним ковалем і римарем: кував коней, направляв сідла. Як старшина, він мусів бути більш чи менш освіченим, але з його ж оповідань виходило, що до війни він випасав табуни коней і овець на кубанськім Чорноморі і займався рибацтвом та мисливством на Кавказі. Взагалі був надзвичайно мовчазливий, та іноді на нього находила година, в яку починав фільозофувати на якусь тему. Тільки годі вже тоді було йому перечити[59] – вилається і піде. Одного дня Андрій не показувався до самого обіду на дворі. Іду до його келії. Лежить на ліжку і читає якусь книжку в сап’яновій оправі. По моїм приході кинув її і встав.

      – Підем, Юрку, пройдемося[60] по валах, а то у мене вже голова зачучмаріла – від другої години вночі читаю. Дивлюся на книжку – «Критика чистого розуму» Канта. На підлозі коло ліжка зложена ціла гора книжок в розкішних оправах. Починаю переглядати: Кант, Ренан, Вольтер, Толстой, Руссо, Шекспір… Окремою скертою лежать новенькі томи творів Маркса і Енґельса, Ляссаля, Лєніна, різна большевицька політично-економічна література.

      – Де це ти набрав?

      – Це – з большевицького аґітаційного потягу, а це – колишнє панське добро – по селах за набої наміняв.

      Вийшли на двір. Коло трапезної стоїть висока суха ігуменя з двома зморщеними карличками-черницями. Козаки якраз вели через двір коней від криниці.

      – Цього світ не бачив! Щоб у святу обитель, між Божі храми, коней заводити! – гордо звертається ігуменя до своїх «ад’ютантів» по-московському.

Скачать книгу


<p>55</p>

У вид. 1934 і 1935 рр.: «там ночував».

<p>56</p>

Так у всіх прижитт. вид.

<p>57</p>

У всіх прижитт. вид. «зовнішній» упереміж із «зовнішний».

<p>58</p>

У вид. 1934 р.: «бо посідав систематизоване, ґрунтовне знання з історії, археольоґії, фізики, політичної економії».

<p>59</p>

У вид. 1934 і 1935 рр.: «тільки вже тоді було йому перечити».

<p>60</p>

У вид. 1934 і 1935 рр.: «пройдемся».