LITMIR.BIZ

Скачать книгу

направо, а по яру між цими двома виступами валів виходить на гору дорога, що її я бачив,[63] коли під’їжджав до манастиря. В куті під валами стара, вже не вживана тепер криниця. Чорнота звертає на неї мою увагу:

      – Її зовуть хто козацькою, хто гайдамацькою. Від неї залежала доля манастиря в випадку облоги. На горі води нема – є тільки в ярах. Насипати вал через яр, так щоб вона залишилася по цей бік, неможливо. Але, як бачиш, виступи валів беруть її між себе і з обох боків обстрілюють підхід до неї ззовні. А з манастиря був до неї підземний хідник. Попід усім валом теж іде хідник, який має підземні виходи і до центру манастиря, і до ліса.[64]

      Ми йшли вже понад прірвою по другому виступі.

      – Отам, в корчах, замаскований вхід у підземелля, до лябіринту печер, які досить добре заховалися. Зараз неохота брудитися, а весною полізем – покажу тобі. Кожна виложена дубами печера має два виходи у слідуючі, всі вони сполучені між собою, але, заплутавшись, можна ходити до смерти в темноті і не знайти виходу. Ми в них запас зброї переховуєм.

      З тамтого боку манастиря від валу пішов у ліс ще якийсь вал, але яку він ролю грав – не розберу. Хіба для захисту дороги, що була прокопана до Холодного Яру, де були окремі укріплення. В лісі ще є де-не-де укріплення, які, видно, у свій час мали значення. Такі ж укріплення і в Чорному лісі, і в Бовтиші, і в Чоті, і в Суботівськім лісі; недалеко Суботова, в лісі, Вовчий Шпиль, на якому ще досі стоїть козацький Вежний дуб, з якого видно аж на Побережжя і всю околицю. За Медведівкою, на острові серед Тясмина – Медведівський манастир; вище – укріплений Онуфріївський манастир, що стоїть на кручах над Тясмином; в Черкаському бору – Мошенський манастир, теж фортеця на багнах, до якого треба добиратися вузькою Вовчою гаткою. Скільки праці тут положено! Наші діди не так турбувалися про захист краю, як тепер…

      Спускаємося з валу, щоб обійти проріз, через який я приїхав, і далі йдемо вже понад другим яром, крутий схил якого, починаючися від валу, тягнеться карколомними уступами більш як на півкілометра вниз.

      Порослий лісом яр виходить із-за манастиря зліва і тягнеться десь далеко на південний схід. Внизу під нами капличка з криницею, до якої спускається покручена стежка. На протилежному боці якісь будівлі і сад. Питаю Андрія, що це таке.

      – Шістьдесять гектарів монастирського саду і винограднику. Ченці ще насадили, а ці «божі коровки» тепер і доглянути не можуть.

      – Андрію, ти на похороні Компанійця споминав про якусь лєґенду, зв’язану з цим яром…

      Він задумливо подивився вниз.

      Сядемо. Он бачиш на дні темні плями – це багна, які не замерзають. На той бік можна перейти тільки по гатці. Між багнами проходить поганенька річка Косарка. Серед населення зберігається лєґенда, що тут колись були останні перед дикими степами селища людей, що їх охрестила в христіянську[65] віру якась княгиня Мотрона, або просто Мотря. Її укріплений замок стояв на цьому місці, що манастир. За тою лєґендою, Косарка тоді була великою рікою, що зливалася коло

Скачать книгу