Нездоланний - Лі Чайлд

Скачать книгу

ринку для людей, що пожертвували акром землі заради фруктів та овочів. Ще там був магазин, де можна було переказати кошти через «Вестерн Юніон» чи «МаніҐрам», скористатися копіювальним пристроєм, факсом або ж відіслати щось через FedEx, UPS чи DHL. Поруч розташувався офіс аудиторської компанії, проте зараз він виглядав покинутим.

      Жодного музею чи пам’ятника. Він обходив ці квартали вздовж і впоперек, проходячи повз низькі халупи, повз майстерню з ремонту дизельних двигунів, повз пустирі, густо порослі бур’янами. Вийшов на іншому кінці широкої вулиці. Він обійшов уже півміста. Усе одно жодного музею чи пам’ятника.

      Він побачив, як прибув ранковий потяг. Схоже було, що той просто гаряче та нетерпляче прагне зупинитися. Звідси неможливо було побачити, чи хтось зійшов із нього. Густо розташовані будинки закривали весь краєвид.

      Він зголоднів. Попрямував до площі, майже повертаючись на свою відправну точку, залишаючи позаду універсам та йдучи прямісінько до їдальні.

      Цієї миті дванадцятирічний онук власника мотелю прошмигнув до універсаму, прямісінько до телефону-автомата, який висів на стіні всередині. Він укинув до телефону монети, набрав номер, і коли на тому кінці зняли слухавку, хлопець сказав:

      – Він обшукує місто. Я за ним весь час слідкував. Він оглядає місцевість. Квартал за кварталом.

      3

      У їдальні було чисто, приємно та затишно, але, незважаючи на все це, вона все одно була лише закладом, де головною метою було якнайшвидше обміняти калорії на гроші. Ричер обрав високий столик у дальньому правому кутку і сів боком, щоб мати змогу бачити зал повністю. Приблизно половина столиків була зайнята, здебільшого людьми, які намагалися підзарядитися енергією перед початком важкого робочого дня. Підійшла офіціантка із заклопотаним виглядом, проте з професійною стриманістю, і Ричер замовив сніданок, який заклад пропонував сьогодні, а це були млинці, яйця та бекон, але перш за все каву – найважливіше.

      Офіціантка повідомила, що заклад пропонує безкоштовну каву в необмеженій кількості. Ричеру це одразу сподобалось.

      Він саме допивав своє друге горнятко кави, коли увійшла жінка, яку він учора зустрів на станції. Вона знову була сама. На якусь мить вона завмерла на місці, наче вагаючись, а тоді роззирнулась навколо, помітила його та попрямувала до його столика. Вона сіла на порожній стілець навпроти. Зблизька та за денного освітлення вона мала значно кращий вигляд, аніж учора. Жваві темні очі та цілеспрямований і виважений погляд. Проте вираз її обличчя виказував хвилювання.

      Вона сказала:

      – Спасибі, що постукали у двері.

      Ричер відповів:

      – Без проблем.

      Вона продовжила:

      – Мого друга не було й на ранковому потягу.

      Він запитав:

      – Навіщо ви мені це кажете?

      – Вам щось відомо.

      – Мені?

      – Чому б іще ви сходили на цій станції?

      – А що, як я тут живу?

      – Але ж не живете.

      – Можливо,

Скачать книгу