LITMIR.BIZ

Скачать книгу

була азіаткою. Проте її не можна було назвати маленькою. Сто сімдесят п’ять сантиметрів заввишки, а може, і всі сто сімдесят сім. І статура в неї була відповідна. Не кістлява. Не схожа на худеньке дівчисько. Їй було десь під сорок, припустив Ричер. Довге волосся, одягнена в джинси та футболку під коротким бавовняним пальто. На ногах у неї були черевики на шнурівці.

      Він сказав:

      – Доброго вечора, мадам.

      Вона подивилась кудись повз нього. Він сказав:

      – Я тут єдиний пасажир.

      Тоді вона подивилась йому у вічі. Він продовжив:

      – Ніхто більше не вийшов із потяга на цій станції. Думаю, ваш друг уже не приїде.

      Вона запитала:

      – Мій друг?

      Жодного акценту. Звичайна американська вимова. Таку можна було почути на кожному кроці.

      Він запитав:

      – Чому б іще ви сюди прийшли, окрім як зустріти потяг? Не бачу іншого пояснення. Думаю, зазвичай тут нікого не зустрінеш опівночі.

      Вона промовчала. Він сказав:

      – Тільки не кажіть мені, що ви чекаєте тут від сьомої вечора.

      – Я не знала, що потяг запізнюється, – відповіла вона, – тут немає мобільного зв’язку. І на станції не було нікого, хто міг би мене попередити. А ще «Поні Експрес»[4], здається, сьогодні не працює.

      – Його не було в моєму вагоні. І у двох сусідніх також.

      – Кого не було?

      – Вашого друга.

      – Ви навіть не знаєте, як він виглядає.

      – Ну, він точно високий, – відповів Ричер. – Ось чому ви аж підстрибнули, коли мене побачили. Ви нас сплутали, принаймні на якусь мить. А в моєму вагоні не було більше високих чоловіків, і у двох інших також.

      – Коли наступний потяг?

      – О сьомій ранку.

      Вона запитала:

      – Хто Ви такий і навіщо сюди приїхали?

      – Я лише проїжджаю повз.

      – Це потяг проїхав повз. Але не ви. Ви зійшли з нього.

      – Ви знаєте все про цю місцину?

      – Я не знаю про неї нічого.

      – Вам не траплявся музей чи могильний камінь поблизу?

      – Чому ви тут?

      – Залежить від того, хто питає.

      Вона на хвилину замислилась, а тоді відповіла:

      – Ніхто.

      Ричер запитав:

      – Десь тут є мотель?

      – Я живу в мотелі.

      – Як там?

      – Мотель як мотель.

      – Мені підходить, – відповів Ричер. – Там є вільні місця?

      – Я б дуже здивувалась, якби їх там не було.

      – Гаразд, проведіть мене туди. Вам не слід залишатися тут на ніч. Я прокинуся на світанку і постукаю у ваш номер перед виходом. Сподіваюся, ваш друг приїде зранку.

      Жінка нічого не відповіла. Вона лише мовчки ще раз обвела поглядом порожні колії, а тоді розвернулася і попрямувала до виходу.

      2

      Мотель виявився більшим, ніж Ричер очікував. Це був двоповерховий дім, зведений у вигляді підкови, у якій

Скачать книгу