LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Тож ми маємо десять хвилин у запасі. Чи не так? Туди і звідти, швидко і зібрано. Я маю на увазі, це ж навіть не злочин. Ми з ним разом працюємо. Він не подав би на мене позову. Особливо за таких умов, як тепер.

      – Ми не знаємо, що нам шукати.

      – Окремі аркуші паперу, блокноти з відривними сторінками, зошити для нотаток, загалом, – усе, де він міг би щось написати. Беріть усе із собою, і ми переглянемо папери, коли залишимо це місце.

      – Гаразд, – відповів Ричер. – Нам доведеться розбити вікно.

      – Яке саме?

      – Мені більше подобаються двері. Маленька шибка в григоріанському стилі, яка розташована найближче до дверної ручки. Так ми зможемо увійти досередини.

      – Ну давайте, – відповіла Ченґ.

      Обрана шибка була найнижчою в лівому ряду, трохи занизькою для ліктя Ричера, проте досяжною, якби він присів навпочіпки та із силою вибив її. Тоді йому залишиться лише вибити друзки скла, що залишилися, розрізати собі руку аж до плечей, а тоді зігнути її в лікті та простягнути до ручки із внутрішнього боку дверей. Він повертів туди-сюди ручкою, щоб визначити вагу механізму та зусилля, яке йому доведеться докласти для того, щоб відчинити двері.

      Двері відчинилися. Вони обережно прочинилися досередини, поверх килимка зі словами «Ласкаво просимо» у передпокої. На одвірку висів антивандальний пристрій. Невелике кругле приладдя білого кольору із пофарбованим дротом. Ричер прислухався, очікуючи попереджувальний сигнал. Тридцять секунд коротких гудків, яких власнику, зазвичай, достатньо для того, щоб дістатися до панелі пристрою та від’єднати систему. Жодного звуку не було. Ніяких гудків.

      Ченґ сказала:

      – Це поганий знак.

      Ричер поклав руку в кишеню та затиснув свій револьвер «Сміта-Вессона». Самовзвідний і без ручного запобіжника. Готовий до дії. Прицілься і стріляй. Він ступив із передпокою до кухні. Вона була порожньою. Усе стояло на своїх місцях. Жодних слідів насильства. Він пройшов до коридору. Вхідні двері розташувалися просто по центру. Сонце почало опускатися нижче. Будинок наповнився золотавим світлом. І спокійним повітрям, і тишею.

      Він відчув, як позаду нього Ченґ перемістилася ліворуч, тому зробив рух праворуч, до коридору із чотирма дверима, де була спальня господаря, невелика ванна кімната, а ще гостьова спальня з ліжками і одна гостьова кімната з кабінетом. Усюди було порожньо, усе стояло на своїх місцях, і не видно було жодних слідів насилля.

      Він зустрівся із Ченґ у коридорі, біля вхідних дверей. Вона похитала головою й сказала:

      – Виглядає, наче він просто пішов по піцу. Він навіть не замкнув дверей.

      На стіні висіла панель сигналізації. Її тут встановили недавно. На ній світився час та зелений сигнал. Хтось її уже від’єднав.

      Ричер сказав:

      – Давайте заберемо те, по що ми прийшли сюди.

      Він повернувся до найменшої спальні, яка була омебльована предметами з одного набору: зверху висіли полички, а знизу стояли шафки, комоди та стіл – усі зроблені зі світлого шпону

Скачать книгу