ТОП просматриваемых книг сайта:
Дівчина у потягу. Пола Гоукінз
Читать онлайн.Название Дівчина у потягу
Год выпуска 2015
isbn 978-966-14-9896-8, 978-08575-2231-3
Автор произведения Пола Гоукінз
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Він кілька секунд оглядає мою голову, а потім говорить:
– Невже? – Він стає навпроти мене, дивиться в очі. – Узагалі не схоже. Таке враження, що хтось вас чимось важким ударив, – робить він висновок, я холодію. Пригадую, як пригиналася, щоб ухилитися від удару, підіймала руки. Невже це справжні спогади? Лікар знов підходить до мене, ретельніше оглядає рану. – Чимось гострим, зазубленим… на кшталт…
– Ні, – заперечую я. – Стукнулася в автівці. Коли сідала. – Я намагаюся переконати його, так само, як себе.
– Гаразд. – Він посміхається, знов відступає, трохи присідає, щоб наші очі опинилася на одному рівні. – З вами все добре… – він дивиться у записи, – Рейчел?
– Так.
Він доволі довго дивиться на мене – він мені не вірить. Він стурбований. Напевно, вважає мене жінкою, яка потерпає від домашнього насильства.
– Добре. Я трохи її промию, бо виглядає жахливо. Я можу комусь зателефонувати з ваших рідних? Чоловікові?
– Я розлучена, – зізнаюся я.
– Комусь ще? – Плювати він хотів на моє розлучення.
– Моїй подрузі, будь ласка. Вона через мене хвилюватиметься. – Я даю йому номер Кеті. Вона зовсім не стане через мене хвилюватися – я навіть додому ще не запізнююсь, – але я сподіваюся, що новина про те, що я потрапила під таксі, викличе в неї співчуття, тож вона пробачить мені за те, що сталося вчора. Напевно, вона подумає, що мене збили через те, що я була нетверезою. Цікаво, чи можу я просити лікаря зробити аналіз крові чи ще якимсь чином перевірити, щоб я мала для неї докази власної тверезості. Я посміхаюся лікареві, але він не дивиться на мене, щось пише. Хай там як – безглузда думка.
Сама винна, водій таксі ні до чого. Сама ступила прямо під колеса – відверто кажучи, вибігла на проїжджу частину просто перед автівкою. Не знаю, про що думала, коли бігла. Узагалі ні про що, припускаю, що про себе в останню чергу. Розмірковувала про Джесс. Яка насправді виявилася не Джесс, а Меґан Гіпвелл, і вона зникла.
Я завітала до бібліотеки на Теобальд-роуд. Тільки-но відправила мамі електронного листа (не стала розповідати їй про щось важливе, такий собі пробний шар, щоб перевірити, наскільки в неї міцні материнські почуття до мене) через власний акаунт в «Yahoo».
На сторінці завантаження «Yahoo» було кілька новин, якось прив’язаних до вашого поштового індексу – одному богові відомо, звідки вони знають, де я мешкаю, проте вони знають мій індекс. І там на сторінці була її фотографія, Джесс, моєї Джесс, ідеальної білявки, а поряд заголовок, що повідомляв: «Пішла з дому та не повернулася жінка з Вітні».
Спершу я була невпевнена. Схоже на неї, саме так я собі її і уявляла, проте сумнівалася. Потім прочитала статтю, побачила назву вулиці і все зрозуміла.
«Поліція Бакінгемшира занепокоєна життям та здоров’ям зниклої двадцятидев’ятирічної жінки, Меґан Гіпвелл, яка мешкає на Бленгейм-роуд. Востаннє місіс Гіпвелл бачив її чоловік, Скотт Гіпвелл, у суботу ввечері, коли вона пішла з дому, де мешкало подружжя, навідатися до подруги приблизно о сьомій.