Скачать книгу

трусах, жодна сестричка в Шоушенку не лягла б тієї ночі спати без головного болю. А вони й не опиралися. Я вже казав, що в тюрмі вистачало такого добра, як вісімнадцятирічні крадії машин, чи підпалювачі, чи якісь покидьки, яких запроторили за розбещення малих дітей. Після того дня на даху майстерні Енді пішов своєю дорогою, а сестрички – своєю.

      Тоді він вже працював у бібліотеці під началом крутого старого зека, Брукса Гатлена. Ту роботу Гатлен дістав ще на початку двадцятих, бо в нього була вища освіта. Щоправда, спеціальність у Бруксі була така собі (тваринництво), але в інститутах нижчої освіти, таких як наш Шенк, університетські дипломи – така рідкість, що це якраз той випадок, коли коневі в зуби не заглядають.

      П’ятдесят другого Бруксі (котрий прикінчив свою жінку й доньку, продувши якось у покер, ще за часів президента Куліджа[20]) вийшов умовно-достроково. Як завжди, велемудра держава випустила його тоді, коли його шанс дати хоч якусь користь суспільству лишився в далекому минулому. У свої шістдесят вісім він, змучений артритом, пошкандибав крізь головні ворота в польському костюмі й французьких черевиках, з документами на звільнення в одній руці й квитком на автобус компанії «Ґрейхаунд» – в іншій. Він ішов і плакав. Шоушенк був його світом. А те, що лежало за його межами, жахало Брукса не менше, ніж Західні моря забобонних мореплавців тринадцятого століття. У тюрмі Бруксі мав сякий-такий авторитет. Був головним бібліотекарем, освіченою людиною. А якби пішов у бібліотеку в Кіттері й попросив роботу, йому б навіть абонементної картки не виписали. Я чув, він помер у притулку для нужденних старих у Фрипорті ще п’ятдесят другого, протягнувши на півроку довше, ніж я сподівався. Так, я думаю, держава відігралася на старому Бруксі. Його надресирували на те, щоб полюбив цей каловідстійник, а потім викинули геть.

      Місце Брукса посів Енді, і на цій посаді головного бібліотекаря він пропрацював двадцять три роки. Усе потрібне для бібліотеки він добував тією самою силою, завдяки якій на моїх очах «нагнув» Байрона Гедлі. І поступово маленька кімнатка (до двадцять другого в ній була комірчина для фарби, і там досі тхнуло скипидаром, бо її так і не провітрили як слід), уздовж стін якої тяглися полиці з антологіями «Ридерз дайжест» і «Нешнл джіоґрефік», перетворилася на найкращу тюремну бібліотеку в Новій Англії.

      Він робив усе крок за кроком. Поставив біля дверей скриньку для пропозицій і терпляче виполював звідти такі невдалі жарти, як «Побільче жорналів для дрочива будьласка» і «10 уроків як пошвидче і полегче утікти». Він роздобував те, про що в’язні просили всерйоз. Написав у три великі книжкові клуби в Нью-Йорку й домовився, щоб два з них («Літературна гільдія» та клуб «Книжка місяця») надсилали нам видання всіх своїх великих збірок за спеціальною зниженою ціною. З’ясував, що в ув’язнених інформаційний голод на такі копіткі захоплення, як різьблення по милу, деревообробляння, фокуси та картярська гра «Солітер». Тож на ці теми Енді відшукав усі книжки, які тільки

Скачать книгу


<p>20</p>

Кулідж Келвін Джон (1872–1933) – 30-й президент США в 1923–1929 рр.