LITMIR.BIZ

Скачать книгу

хто був на даху того дня: із Ренні Мартіном, Лоґаном Сент-П’єром і Полом Бонсейнтом, – і всі ми побачили одне й те саме… точніше, відчули одне й те саме. Зненацька перевага опинилася на боці Енді. У Гедлі на поясі в кобурі висів пістолет, у руці був дрючок, за спиною в Гедлі бовванів його друзяка Ґреґ Стаммас, а за спиною в Стаммаса – ціла тюремна адміністрація, а за нею – уся влада штату, але враз у золотавому сяєві сонця це все перестало мати значення, і я відчув, що серце підстрибує в грудях так, як ще ні разу не плигало, відколи автозак провіз мене та ще чотирьох таких самих крізь ворота в далекому тридцять восьмому і я ступив на прогулянкове подвір’я.

      Енді дивився на Гедлі тими своїми холодними ясними спокійними очима, і йшлося не лише про тридцять п’ять тисяч. Усі ми це розуміли. Я багато разів прокручував ту сцену в уяві й можу впевнено сказати: я знаю. То було змагання чоловіка з чоловіком. І Енді просто переважив його в силі, так, як сильніший гравець може переважити слабшого й притиснути його зап’ястя до столу в армреслінґу. Гедлі ніщо не заважало тієї ж миті кивнути Мерту, щоб перекинув Енді через край, і той ударом об землю розколов собі череп. І все одно скористатися порадою Енді.

      Ніщо не заважало. Але він цього не зробив.

      – А я міг би дістати вам усім по парі пивасика, якби схотів, – сказав Гедлі. – Коли шось робиш, пиво – воно добре йде. – Страшнючий козел навіть примудрився здатися при цьому великодушним.

      – Але я дам вам одну пораду, яку податкова давати не вважає за потрібне. – Енді незмигно дивився в очі Гедлі. – Робіть цей подарунок дружині тільки в тому випадку, якщо ви впевнені. Якщо ж ви бодай на краплину підозрюєте, що вона може вас кинути на гроші чи встромити ножа в спину, то можемо придумати щось інше…

      – Кинути на гроші? – грубо перепитав Гедлі. – Мене на гроші кинути! Ні, містере Крутий Банкір, та вона, як навіть і товарний вагон проносного вижере, перднути не посміє, якщо я не дозволю.

      Мерт, Янґблад та інші вертухаї послужливо загиготіли. Але на губах Енді навіть тіні усмішки не промайнуло.

      – Я заповню за вас усі необхідні форми, – сказав він. – Їх можна взяти на пошті. Я заповнюю, а ви потім тільки підписуєте.

      Це прозвучало вельми солідно. Груди Гедлі напнулися вітрилом. А тоді він обвів нас усіх сердитим поглядом і загорлав:

      – Ви чого, барани, вилупилися? Ворушіть копитами, чорт забирай! – Він знову подивився на Енді. – А ти, розумнику, іди сюди, до мене. Але слухай сюди: тільки спробуй мене якось намахати – ще до кінця тижня будеш у мене по душовій своєю головою в футбол грати.

      – Так, я це розумію, – тихо відповів Енді.

      І він справді розумів. Як виявилося згодом, він розумів набагато більше за мене – набагато більше за будь-кого з нас.

      Отак і вийшло, що тисяча дев’ятсот п’ятдесятого року бригада арештантів, що смолили дах фабрики, де виготовляли номерні знаки, передостаннього дня своєї роботи посідала рядком на краю даху о десятій годині весняного ранку й цмулила пиво «Блек лейбл», виставлене найзапеклішим вертухаєм,

Скачать книгу