Скачать книгу

могли про неї читати. У «Ньюсвіку» навіть стаття була. Репортери все подали так, наче то був справжній прорив у практиці виправних закладів. В’язні за межами тюрми різали деревину на папір, ремонтували мости й дороги на гребенях дамб, будували льохи для картоплі. Нортон назвав це «З-за мурів – світу», і роз’яснювати, що воно означає, його запрошували мало не в кожен клятий клуб «Ротарі» та «Ківаніс»[25] у Новій Англії, особливо після того, як знімок його пики з’явився в «Ньюсвіку». А в’язні називали це «розбоєм на великій дорозі», але, наскільки мені відомо, нікого з них не запрошували висловлювати свої погляди в «Ківаніс» чи в таємний орден лосів.

      Нортон зі своїм почесним значком вигулькував на кожному такому заході: від пиляння деревини й копання каналізаційних колекторів до прокладання нових дренажних труб на дорогах місцевого значення. Де й узявся Нортон – вершки знімав. Існували сотні способів засвітитися: постачати людей, матеріали, ще бозна-що там. Але він ще й з іншого боку заходив. Тамтешні будівельні компанії боялися програми «З-за мурів – світу», як вогню, бо праця в’язнів – рабська праця, із нею не поконкуруєш. Тож Сем Нортон, цей носій обох Заповітів і почесного церковного значка, упродовж тих п’ятнадцяти років, поки був начальником Шоушенку, отримав під столом чимало пухких конвертів. І коли конверт переходив з рук у руки, він вирішував: перебивати ціну на проекті, не подаватися взагалі чи сказати, що всі його «ззамурівці» мають працювати деінде. Мене завжди страшенно дивувало, як це Нортона ще не знайшли в багажнику «Тандерберду»[26] десь на узбіччі шосе в Массачусетсі із зав’язаними за спиною руками й шістьма кулями в голові.

      Хай там як, усе було, ніби в тій старій трактирній пісні: «О Господи, грошва тече потоком». Напевно, Нортон дотримувався давнього пуританського постулату: найкращий спосіб довідатися, до кого Бог благоволить, – подивитися на розмір банківського рахунку.

      У всьому цьому Енді Дюфрейн відігравав роль його правої руки, мовчазного напарника. Тюремна бібліотека була єдиним, що мав Енді. Нортон про це знав, і Нортон цим користувався. Енді розказував мені про один з улюблених афоризмів цього покидька: рука руку миє. Тому Енді давав добрі поради й робив корисні пропозиції. Я не можу напевне сказати, що він в ручному режимі керував програмою «З-за мурів – світу», але хай мені чорт, якщо він не оформлював гроші для того курвого сина, який на кожному кроці кричав про Ісуса. Він давав добрі поради, робив корисні пропозиції, гроші розходилися куди слід, і… от же ж курва! У бібліотеку підганяли новий комплект інструкцій із ремонту автомобілів, свіжі томи енциклопедії Ґрольє, книжки про те, як підготуватися до тесту з оцінювання успішності. Ну і, звісно, ще більше Ерла Стенлі Ґарднера і Луїса Ламура.

      І я свято переконаний, що скоїлося те, що скоїлося, бо Нортон просто не хотів втрачати свою чудову праву руку. Більше того: це сталося, бо він боявся того, що Енді міг про нього розказати, якби Енді коли-небудь вийшов із в’язниці

Скачать книгу


<p>25</p>

«Ківаніс» – міжнародний освітній клуб, заснований 1915 року в Детройті, штат Мічиґан.

<p>26</p>

Люксова модель автомобіля марки «форд» у кузові купе.