LITMIR.BIZ

Скачать книгу

їсти. Окраєць хліба я можу дати…

      – Спасибі. Нам вистачило. Чи можу я залишити у вас постіль і валізи, поки сходжу до церкви святої Катарини?

      – Звичайно.

      Гребер відніс речі. Йозефа ніде не видно було.

      – Може статися так, що, коли ви повернетесь, мене не буде вдома, – сказав Польман. – Тоді постукаєте двічі довго й двічі коротко. Йозеф почує.

      Гребер відкрив валізу.

      – Просто циганське життя, та й годі, – промовив він. – Я цього не сподівався.

      Польман стомлено усміхнувся.

      – Йозеф живе отак уже три роки. Кілька місяців він ночував лише в електричках. Їздив у різних напрямках. Він міг спати лише сидячи й через кожні чверть години прокидався. Так було доти, доки не почалися повітряні нальоти. Тепер це неможливо.

      Гребер дістав із валізи банку м’ясних консервів і простягнув Польману:

      – Я обійдуся. Дайте Йозефу.

      – М’ясо? Хіба воно вам не потрібне?

      – Ні. Передайте йому. Такі люди, як він, повинні вижити. Бо що ж буде, коли всьому цьому настане кінець? Що взагалі буде? Чи залишиться достатньо людей, щоб почати все спочатку?

      Старий якийсь час мовчав. Потім підійшов до глобуса, що стояв у кутку кімнати, і покрутив його.

      – Погляньте сюди, – мовив він. – Бачите? Оцей невеличкий клаптик землі – Німеччина. Її майже можна затулити великим пальцем. Це дуже маленька частина світу.

      – Можливо. Проте, вирушивши з цієї маленької частини, ми завоювали чималий шмат земної кулі.

      – Шмат – так. Завоювали, але не переконали.

      – Ще ні. Та що було б, якби ми змогли цей шмат утримати? Десять років. Двадцять. П’ятдесят. Перемоги й успіхи мають жахливу здатність переконувати. Ми побачили це на прикладі власної країни.

      – Ми не перемогли.

      – Це не доказ.

      – Ні, доказ, – заперечив Польман. – І дуже переконливий.

      Його рука в набряклих жилах обертала глобус далі.

      – Світ, – сказав він, – світ не стоїть на місці. І коли людина тимчасово зневірилася у власній країні, вона повинна вірити в світ. Затемнення сонця можливе, але ніч не вічна. У всякому разі на нашій планеті. Не слід так швидко капітулювати і впадати у відчай. – Він відсунув глобус убік. – Ви питаєте, чи достатньо залишиться людей, щоб почати усе спочатку? Християнство почалося з кількох рибалок, з кількох віруючих у катакомбах, а також із тих, що вижили на аренах Риму.

      – Так. А нацизм із кількох безробітних фанатиків в одній із мюнхенських пивниць.

      Польман засміявся.

      – Ваша правда. Але світ ще не знав вічної тиранії. Людство просувалося вперед не рівномірно, а завжди ривками, з відступами й судорогами. Ми були надто зарозумілі й гадали, що наше криваве минуле – вже пройдений етап. А тепер бачимо, що варто нам лише озирнутись, і воно нас тієї ж миті наздоганяє. – Польман узяв свого капелюха. – Мені пора.

      – Ось ваша книжка про Швейцарію, – мовив Гребер. – Її трохи примочив дощ. Я її загубив, але потім знову розшукав і врятував.

      – Не варто було цього робити. Мрії рятувати не слід.

      – Ні,

Скачать книгу