LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ходімо звідси.

      Вони завернули за ріг будинку.

      – Усе гаразд, – кинув Польман у темряву.

      З руїн вийшов якийсь чоловік. Польман відчинив двері та впустив Гребера й незнайомого всередину. Потім причинив за собою двері.

      – Де ваша дружина? – запитав він у Гребера.

      – Вона спить надворі. Ми принесли з собою постіль і влаштували сякий-такий намет.

      Польман стояв, не запалюючи світла.

      – Я повинен вам дещо сказати. Вам може загрожувати небезпека, якщо вас тут знайдуть.

      – Я це знаю.

      Польман прокашлявся.

      – Ця небезпека, власне, через мене. Мене підозрюють.

      – Я так і думав.

      – А ви думали про свою дружину?

      – Так, – відповів Гребер по хвилі.

      Незнайомий непорушно стояв за спиною в Гребера. Тепер стало чути його подих. Польман замкнув двері, опустив штори й засвітив невеличку лампу.

      – Прізвища називати не треба, – сказав він. – Краще, коли їх не знаєш, тоді й не викажеш. Ернст і Йозеф, цього досить.

      Польман мав змучений вигляд. Йозеф був чоловік років сорока, з вузьким єврейським обличчям. Він тримався спокійно і всміхнувся до Гребера. Потім обтрусив зі свого одягу сміття.

      – Залишатись тут тепер небезпечно, – сказав Польман і сів. – Але Йозеф сьогодні все одно мусить ночувати тут. Квартири, де він був учора, більше не існує. Удень доведеться для нього щось підшукати. Тут небезпечно, Йозефе, тільки тому.

      – Я розумію, – відповів Йозеф. Голос у нього був значно нижчий, ніж можна було сподіватися.

      – А ви, Ернсте? – запитав Польман. – Я під підозрою, ви знаєте. Знаєте також, що це означає, якщо вночі вас знайдуть у такої людини, як я, та ще й з іншим чоловіком, котрого розшукують.

      – Знаю.

      – Можливо, цієї ночі нічого не станеться. У місті такий шарварок! Але хто його знає. Ви не боїтеся ризикувати?

      Гребер мовчав. Польман і Йозеф перезирнулися.

      – Самому мені нема чого ризикувати, – відповів Гребер. – Через кілька днів мені знову на фронт. Але з дружиною справа інша. Вона залишиться в місті. Про це я не подумав.

      – Я вам сказав про це не для того, щоб позбутися вас.

      – Я знаю.

      – Ви зможете як-небудь переночувати надворі? – спитав Йозеф.

      – Так. Від дощу ми маємо захисток.

      – Тоді залишайтеся надворі. Так ви не матимете з нами нічого спільного. А завтра вдосвіта занесіть свої речі сюди. Адже для вас головне саме це, чи не так? Або можете залишити їх і в церкві святої Катарини. Причетник дозволяє. Він людина чесна. Правда, церква частково зруйнована, але підземелля ще збереглося. Туди й віднесіть свої речі. Тоді вдень ви будете вільні й зможете підшукати собі житло.

      – Я гадаю, він має рацію, Ернсте, – сказав Польман. – Йозеф це знає трохи краще, ніж ми.

      Гребер раптом відчув симпатію до цієї змореної літньої людини, котра щойно, як і багато років тому, знов назвала його на ім’я.

      – Я теж такої думки, – відповів він. – Мені шкода, що я вас налякав.

      – Приходьте завтра вранці, якщо вам

Скачать книгу