LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Елізабет. Вона пробралася через загорожу й тепер стояла серед вулиці, освітлена полум’ям.

      – Я тут, Елізабет! – гукнув він і підхопився.

      Вона обернулась. Але помітила його не зразу. Її темна постать чітко вирізнялася на тлі вогню, лише волосся світилося.

      – Я тут, – гукнув він ще раз і помахав рукою.

      Вона підбігла до нього:

      – Це ти?! Слава Богу!

      Він міцно обняв її.

      – Я не зміг прийти на фабрику, щоб зустріти тебе. Я мусив стерегти речі.

      – Я подумала, що з тобою щось сталося.

      – Що зі мною могло статися?

      Вона важко дихала в нього на грудях.

      – Прокляття, а я про це й не подумав, – мовив він приголомшено. – Я боявся тільки за тебе.

      Вона підвела очі.

      – Що тут таке?

      – Будинок почав горіти з даху.

      – А як ти? Я боялася за тебе.

      – А я за тебе. Сідай. Відпочинь.

      Вона все ще важко дихала. Гребер побачив на тротуарі відро води, а поруч чашку. Він підійшов, набрав води й подав Елізабет.

      – Випий трохи.

      – Гей, ви! Це наша вода, – гукнула якась жінка.

      – А наша чашка, – додав хлопчак років дванадцяти в ластовинні.

      – Пий, – сказав Гребер Елізабет і обернувся. – А як щодо повітря? Воно теж ваше?

      – Віддай їм їхню воду й чашку, – сказала Елізабет. – Або вилий відро їм на голови, так буде ще краще.

      Гребер підніс чашку їй до рота.

      – Ні. Випий. Ти бігла?

      – Так, усю дорогу.

      Гребер вернувся до відра. Жінка, яка кричала на нього, була з сім’ї, що сиділа біля кухонного столу. Він удруге зачерпнув з відра повну чашку, випив її і поставив на місце. Ніхто не промовив жодного слова, але коли Гребер відійшов, хлопчак підбіг до відра, схопив чашку й поставив її на стіл.

      – Свині! – гукнув двірник до людей за столом.

      Він позіхнув і знов ліг спати. Дах на першому будинку провалився.

      – Тут речі, які я спакував для тебе, – сказав Гребер. – Майже весь твій одяг. І батькова фотографія. Постіль теж. Я можу спробувати винести меблі. Ще не пізно.

      – Не треба. Хай горять.

      – Чому? Ще є можливість.

      – Нехай горять. Тоді всьому настане кінець. Це справедливо.

      – Чому настане кінець?

      – Минулому. Воно нам ні до чого. Воно нас лише обтяжуватиме. Навіть те, що було в ньому добре. Ми повинні починати спочатку. Усе інше себе не виправдало. Для нас вороття немає.

      – Ти могла б продати меблі.

      – Тут? – Елізабет озирнулася. – Не можна ж влаштовувати серед вулиці аукціон. Ти лише поглянь! Тут надто багато меблів і надто мало квартир. І так буде ще довго.

      Знов почався дощ. Важкі, теплі краплі падали додолу. Фрау Лізер розкрила парасольку. Жінка, яка врятувала новий капелюшок із квітами й задля зручності одягла його, тепер скинула його і сховала під сукню. Двірник знову прокинувся і чхнув. Гітлер на картині фрау Лізер тепер, здавалося, плакав.

      Гребер

Скачать книгу