LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і не звертала уваги на гостя. Бігала й Людка, яка була у цьому будинку гостем нечастим, адже досі не було зрозуміло, де ж вона мешкає, у Києві чи Дніпропетровську.

      – Три години до поїзда! Три години! – кричала метушлива Людка, збираючи якісь речі й жуючи сиру сардельку.

      – Ну, ти проходь, – вказала Маша на двері, й Дюша, витираючи ноги в самих шкарпетках о неіснуючий килимок, зайшов до кімнати. Кожен живий організм у цьому будинку жив своїм життям, тут панувала надміру гарячкова атмосфера: всі кудись поспішали, бігали, скриплячи мостинами, і навіть засохлі мухи на підвіконні, здавалося, не знаходили собі місця.

      В якийсь момент Дюша, спантеличено сидячи на старому червоному дивані, подумав, що в цій хаотичний, ледь не агонічній метушні він зайвий, що вся та свобода та захищеність, які він відчував ще годину тому, були дешевим віддзеркаленням його бажань, а в реальності все виявилось не таким райдужним: насправді, нікому немає до нього діла. І тільки він про це подумав і вже навіть збирався піти, як звуки, що розривали будинок, стали м’якішими, ніхто вже не гримав дверима, не кричав, біг змінився на легку ходу, у кімнату зазирнула Маша, підбадьорила дружнім підморгуванням. За мить, дзенькаючи склянками та пляшкою чогось червоного, зайшла Варя. І знову стало затишно та спокійно, дівчата розсілися, почали пити вино, зав’язалася розмова.

      Звідкись взялися бутерброди та печиво, Маша намагалася жартувати, але сміялася тільки Людка. Кілька разів телефонували з Дніпропетровська. З динаміків вихрипувала Едіт Піаф, стара, ще з колекції Машиного батька касета.

      – Хлопчику треба почистити карму, – раптом сказала Людка, – чуєш, малий, тобі треба сосуд карми почистити.

      – Я в це не вірю, – буркнув Дюша.

      – Ну, в будь-якому разі, віриш ти чи ні, почистити її зайвим не буде. В тебе якась аура темна.

      – Нормальна в мене аура, – пробурчав він, звертаючись поглядом до Маші.

      – А ти не мене так не дивись, – сказала Маша, – я тебе рятувати не збираюся.

      – Давай ми тобі кундаліні піднімемо, – продовжувала гнути свою тему Людка.

      – В мене і без того воно нормально стоїть, – вперше пожартував Дюша, і всі розсміялися.

      За півгодини Людка розпрощалася й з двома легкими сумками, що були напхані брудною білизною, рушила на вокзал.

      – Тобі до котрої можна? – запитала Маша.

      – До котрої захочу.

      – А батьки?

      – Мені начхати на них, – відповів Дюша. – Я сам собі господар.

      – Ну, це добре. Дорослий, значить?

      – Та… – відмахнувся Дюша.

      – Ще вина?

      – Угу.

      – Давай склянку.

      Маша налила.

      – Угу, – подякував Дюша.

      – То чим ти займаєшся? – запитала Варя.

      – Мистецтвом.

      – Високим? – посміхнулася вона.

      – Сучасним.

      – О-о, схвалюю. А ще?

      – Читаю.

      – І що ж ти читаєш?

      – Весь

Скачать книгу