LITMIR.BIZ

Скачать книгу

куди? Ми ж приїхали і я йду до дому. – тільки б він не зупиняв мене.

      – Звичайно, але я просто зобов’язаний передати тебе мамі у руки. До того ж ти забула, що в нас для неї є квіти. – вдавано серйозно сказав він. Ми знайомі лиш декілька годин, а він вже хоче знайомитися з моє мамою. Ні. Ще не відомо як складуться наші стосунки, якщо складуться.

      – Чи не здається тобі, що це вже занадто? – дещо роздратовано та перелякано запитала я цього.

      – Що саме?

      – Занадто рано знайомитись з батьками – задумався, можливо передумав.

      – Мені треба вибачитись за твоє запізнення.

      – А тобі не здається, що мама просто може бути не готова до чийогось візиту в такий пізній час?

      – Я і не подумав, ти їй скажеш, а я почекаю за дверима, поки не покличеш – знайшов вихід діловий чоловік.

      – Чому ти такий впертий? Зі своїми батьками теж зібрався мене знайомити? – у розпачу запитала я…. судячи з виразу обличчя, я щось не те сказала. Ну і хто мне за язик тягнув?

      – Ні. Ніколи…. Вони померли… – тихо і спокійно відповів Сашко.

      – Вибач – хто ж мене за язика тягнув?

      – Але з тіткою обов’язково. – додав він з посмішкою… здається настрій зіпсувати йому неможливо – Йдемо вже.

      Мама була вбрана так, ніби кудись йшла або тільки прийшла до дому. Напевне вона збиралася йти мене шукати, тому що інакшого пояснення її «бойової готовності» в мене просто немає. Тепер вже точно доведеться знайомити Олександра з мамою, він же не відчепиться. Це ж треба було познайомитися з таким джентльменом, щоб хотіти аби мама була без настрою приймати зараз гостей, але…. Як би скоротити це знайомство до декількох хвилин, а потім уникнути бесіди з мамою… йти спати, хоч і без вечері. Тоді мати не буде розпитувати, а я до завтра поміркую що розказати.

      – Мамо! Я прийшла! – після глибокого вдиху промовила я.

      – Нарешті! Розказуй…

      – Я не сама – швидко перебила я її. Вираз маминого обличчя після почутого мені подобається. Вона навіть уявити не може, що я з хлопцем, з яким тільки познайомилася. – Саша! Проходь, будь-ласка.

      – Доброго вечора! – сказав посміхаючись Сашко та вручив мамі квіти – Це Вам.

      – Добрий вечір! – ледь чути відповіла матуся.

      – Мамо, це Олександр, Саша це моя мама – Олена Вікторівна.

      – Дуже приємно, з Вами познайомитися! – Відповів Сашко, а мама просто посміхнулася у відповідь. Чудово! У мами немає слів. Треба скористатися моментом і тікати в кімнату спати. Хоча щось захопити з собою поїсти не завадить. Треба щоб Сашко попрощався… – Олена Вікторівно, вибачте, що затримав Олю.

      – Все нормально. Проходьте, будь-ласка – мама відповіла розгублено, але з посмішкою.

      – Ні. Спасибі. Вже пізно. На добраніч! – ввічливо сказав зеленоокий джентльмен.

      – На добраніч. – автоматично відповіла мама, переводячи погляд з Сашка на мене.

      – Оля, ти ж не забудеш повечеряти? – Так само ввічливо звернувся він до мене. Просто чудово – тепер я не

Скачать книгу