Закохані у львівський дощ - Анастасія Ізотова

Скачать книгу

вона.

      – Знаю, мамо, скоро буду. Бувай!

      – Чекаю.

      Цікаво, що я розкажу мамі….

      – Дякую за телефон. – я знову розчервонілася, адже мені довелося розмовляти з мамою при цьому зеленоокому джентльмені….

      – Проблеми? – посміхаючись, але удавано серйозно запитав він.

      – Я б так не сказала…. Хоча примусила мати дуже хвилюватися. Думаю мені варто поквапитись.

      – Зачекай хвильку, будь-ласка. Мені треба подзвонити.

      Цікаво куди він телефонує так терміново? Хоча, яке мені діло. Напевне викликає таксі, щоб їхати до дому, тому що ця історія з телефоном не на мою користь. І що за думки лізуть мені в голову? Я ж не хочу ніяких стосунків з цим чоловіком… чи хочу..?

      – Рома, привіт. Мені потрібна зараз машина. Я де? За басейном Динамо. По дорозі до Нового Львова. І ще мені потрібен гарний букет квітів. Якщо знайдеш, то червоні троянди з білими орхідеями. …. Чекаю… Добре, 10 хвилин.

      Напевне їде на побачення. Заздрю я тій жінці. Та що ж таке! Мене це не повинно хвилювати, тим більше розстроювати. Ми знайомі декілька годин і все. Треба прощатися і йти до дому, тому що мені неприємна думка, про його побачення. Що ж за дурниці в мене в голові? Він мені ніхто. Он їде маршрутка якась…

      – Олександр, дякую за приємну прогулянку, але вже мушу бігти. Приємно було познайомитися. – Швидко промовила я.

      – Зачекай! Ти куди? – Здивовано і вже без посмішки запитав Сашко.

      – До дому. Йти ще довго, а мама хвилюється. Он як раз мій автобус. – прибрехала про причину я.

      – Ні! Стій. – Олександр спіймав мою руку, коли я як раз зібралася голосувати. І автобус проїхав далі… Жах! Невже він не розуміє, що мені дійсно треба поспішати?

      – Чудово! Тепер швидше не буде. – розсердившись сказала я.

      – Я не зрозумів, чому ти зірвалася і тікаєш від мене. Я тебе образив? – стурбовано запитав він.

      – Ні! Що ти! – я не знаю відповіді на його запитання… не образив, наче, але… – мені треба швидше йти до дому, щоб мама не хвилювалася. І тебе не хочу затримувати, в тебе ж напевне справи. – я знову червонію, а під ліхтарем це чудово видно.

      – Зажди. – і чому він знову сміється? – Вибач, я не пояснив. Зараз приїде машина, щоб відвезти тебе до дому.

      – Ні це зайве! – таке враження, що він знущається – Не хочу почувати себе винною. Я сама доберуся. Дякую.

      – Стій! Я не розумію. Що тільки щойно змінилося? Ми йшли спілкувалися, а тут ти вже втікаєш від мене. Я щось не те сказав? – Судячи з виразу обличчя він і правда не розуміє.

      – Саш, мені просто не зручно, що тобі довелося для мене викликати машину. Я не хочу бути нав’язливою. І порушувати твої плани на вечір. – спробувала пояснити я, дещо змінивши причину.

      – Ти дійсно з цього часу? – Він став навпроти мене, так щоб світло падало мені на обличчя, легко взяв за підборіддя так, щоб бачити моє обличчя. А я думала ми приблизно одного зросту. – Ти почервоніла. Це так мило. – Він дивився на мене так, як батько на маленьку донечку. – В мене немає жодних планів на цей вечір, окрім як провести тебе до дому. Хоча вони дещо змінилися… –

Скачать книгу