Закохані у львівський дощ - Анастасія Ізотова

Скачать книгу

я. Тим більше вже темно, а завтра понеділок і рано вставати на роботу.

      – Я вже розрахувався, поки Ви були зайняті книгою.

      – Дякую але це зайве – мене це приємно здивувало і дещо обурило – не хочу бути винною.

      – Що Ви!? – ніби вибачаючись заперечив він – Дозвольте мені побути джентльменом. Сучасні жінки настільки захоплені здобуттям незалежності та феміністичними поглядами, що джентльмени, як вид чоловіків скоро вимруть. – з посмішкою сказав мій новий знайомий.

      Він любить жартувати. Мабуть хороший співрозмовник.

      Сашко допоміг мені вдягти плащ і ми вийшли під дощ, який я б і не помітила, як би такий люб’язний джентльмен не відкрив мою парасольку.

      – Оля, Ви знаєте, я народжений, щоб жити у Львові! – з гордістю повідомив Сашко.

      – У чому ж це проявляється? – Відверто здивувалася я. Як в таку неприємну погоду можна мати чудовий настрій і бути таким щасливим.

      – Я люблю дощ! – радісно відповів він – Точніше, я люблю дощ у цьому місті. Особливо у вечорі, коли людей у центрі практично немає, а мокра бруківка віддзеркалює світло вуличних ліхтарів та вікон затишних кав’ярень. Як би я був художником, то неодмінно намалював би порожню площу Ринок, з мокрою бруківкою і опалим жовтим листям і обов’язково трамвай. Єдине що рухалось би у цій картині.

      А він романтик. Невже людина так може любити дощ, навіть, якщо це львівський дощ?

      – Я теж люблю цю стару частину міста, але коли сухо. Не люблю дощ. Мені подобається тут рано-рано зранку, краще в неділю, коли сонце тільки піднялося, а людей ще дуже мало на вулицях.

      – Бачу, Вам теж не подобається натовп. – Сашко посміхнувся і ми якісь час йшли мовчки, посміхаючись кожен своїй картині.

      – Оль, а Вам в яку сторону? Щось я захопився і навіть не запитав куди вас провести. І змушую гуляти Вас під дощем.

      – Дякую, Ви мене добре від нього сховали – посміхнулася я… зовсім забула про дощ – думаю, що на Петрушевича.

      – Ви не знаєте, де залишили машину? – здивувався він.

      – В мене немає машини, я громадському транспорті- цікаві у нього запитання.

      – Дійсно? – ніби не повіривши перепитав джентльмен, але чому це його так дивує? Невже всі їздять на машинах?

      – Так – дивакуватий він… ніби з іншого світу – Хоча, не завжди. Коли тепло і сухо, то на велосипеді, хоча люблю пішки.

      – Ви не перестаєте мене дивувати, Ольго! Я був впевнений, що дівчата, які читають паперові книжки зникли. А про дівчат, які люблять ходити пішки зовсім не чув. – розсміявся він… хочу що тут смішного? – А далеко Вам їхати?

      – Новий Львів.

      – Тоді може прогуляємося пішки? – запропонував зеленоокий кавалер.

      – Ви серйозно? – цей чоловік ніби читає мої думки про те, не хочу поспішати до дому.

      – Звичайно! Правда, я не дуже люблю ходити пішки, але дуже мені подобається Ваша компанія. Ще, хочу зробити Вам приємне.

      – Дякую! Але не варто так жертвувати. – Мені стало просто смішно з цієї ситуації. Це ж безглуздя. Але я не проти. Так би йшла і йшла.

      – Що

Скачать книгу