Маріупольський процес - Галина Вдовиченко

Скачать книгу

добре повернеться, а погане зникне, наче й не було.

      Тому так впевнено і натхненно Ольга наповнює банки, тому вони так весело булькотять на вогні у виварці, підстрибуючи на складеній удвічі шматі. За певних умов це може стати тимчасовим сенсом життя. Нехай Валька-Самореклама скільки завгодно підколює: ото, мовляв, хазяйський свербіж прокинувся! Дозріла дівка до заміжжя!

      Не зрозуміти їй, що на цьому ритуалі може втриматись гармонія світу, порядок речей і основа майбутнього.

      Так робила мама, а до неї баба Аня, ще й Ольгу змушували, щоправда безуспішно, а тепер вона сама узялася за цей обряд. Проведений за всіма правилами, він буде гарантією того, що світ не злетів з котушок. Компот у цьому домі буде кому пити. Нехай вони навіть не дякують, нехай лиш усі будуть вдома. І брат, і мама, і сестра з племінниками.

      Баба Аня поруч. Дрімає у глибокому пошарпаному кріслі – воно стоїть під баргароном, біля тапчана. Його навіть не заносять до сарайчика. Дощів немає, а як покропить, то верховіття баргарону ті краплі затримає.

      У баби на колінах смугастою хутряною подушкою влаштувалася Рибка, у ногах Циганка – післяобідня трійця у сонній млості.

      – Чи то мені здається? – прокидається баба, голос тихий, проте впевнений. – У тої рябухи пір’я на шиї повисмикано?…

      – Га? – від несподіванки Ольга здригається, визирає за поріг. Баба Аня показує кривим пальцем за сітку на курей:

      – Ота ряба голою шиєю світить чи ні?…

      Ох вже ці переходи…

      Ольга вертається до плити, витягує з відра останній на сьогодні бутильок, той щойно стояв по плечики у воді, поверхня окропу дихала пухирцями, і от вже спільне творіння Барона Баргарона та Ольжиних рук опиняється на міцному табуреті. Розгойданий ключ обережно притискається до металевої кришки, навертає оберти. Головне – розрахувати силу, не перетиснути, бо скло може тріснути. Ще кілька контрольних прокручувань, і господиня вправно підхоплює гарячі боки рушником, перевертає – й до інших банок новеньку, у теплу компанію, під стару ковдру. Нехай там повільно вистигають до ранку.

      Степанівна, сусідка через три хати, каже, що такий рясний врожай «нє к добру». Але у неї усі прикмети погані, навіть нечуваний врожай. До втрат, до хвороб та моровиці. А Ольга сама собі прикмети вигадує. Побачила, як ластів’ятка вилітають з гнізда під дахом, світять білими черевцями, чиркають тишу повітря гострими хвостиками й крилами – до добра, до змін на краще.

      …Що тобі зробила Європа, запитав цей чудик. Що вона особисто тобі зробила поганого? Ото сказонув, та нічого вона Ользі не зробила. Ні хорошого, ні поганого. У тому й справа. Ніколи вона там не була, у тих європах. Вони самі по собі, ми самі по собі. Із села ніхто там не був. Зі звичайних людей, не з начальства. На заробітки дехто їздив, але у протилежний бік, до Росії. Минулого літа на виїзді на трасу стояв величезний щит – із цінами на продукти у нас і в Європі. Для порівняння. То хто б туди захотів після цього?… Воно нам надо?

      Циклоп каже, що це маніпуляції, що там і зарплати інші і що справа не в цінах,

Скачать книгу