Спаситель - Ю Несбьо Інспектор Харрі Холе

Скачать книгу

Сподіваюсь, він допоможе тобі жити у тому самому часі, що й решта. Принаймні я більш-менш накрутив його на годинник відділу вбивств. І, Харрі, чимало у цьому лежить поміж рядків.

      Ріденькі оплески. Харрі вийшов уперед, взяв подарунок – годинник невідомої марки на простому шкіряному ремінці.

      – Дякую, – мовив він.

      Вони обійнялися.

      – Я підкрутив його на дві хвилини наперед, щоб ти не запізнювався, – прошепотів Мьоллер. – Далі – жодних застережень, чини, як вважаєш за потрібне.

      – Спасибі, – подякував Харрі. Йому здалося, що Мьоллер обіймав його надто міцно й довго. Він нагадав собі покласти на стіл власний подарунок, що прихопив з дому. На щастя, він не розкривав пластиковий пакунок з диском «Все про Єву».

      Розділ 5

      Понеділок, 14 грудня. «Сторожова Вежа»

      Юн знайшов Роберта на Кіркевейєн, на задвірку «Фретексу». Обіпершись на одвірок й схрестивши руки на грудях, Роберт спостерігав за вантажниками, які тягали з авто до складу чорні пластикові чували. Вантажники випускали з рота хмаринки білої пари та лаялися різними мовами та діалектами.

      – Гарний вилов? – спитав Юн.

      Роберт знизав плечима:

      – Люди радо віддають свій літній гардероб, щоб наступного року купити новий. Але ж нам зараз потрібні зимові речі.

      – Колоритна мова у твоїх хлопців. Що, параграф дванадцятий? Відробляють соціальною працею замість ув’язнення у в’язниці?

      – Я вчора підрахував. Тих, хто відбуває тут покарання, вдвічі більше за тих, що прийняли Ісуса.

      Юн усміхнувся:

      – Неоране поле для місіонера. Треба б зорати.

      Роберт покликав одного з вантажників, той приніс йому пачку цигарок. Роберт встромив у зуби цигарку без фільтру.

      – Кинь цигарку, – мовив Юн. – Солдатська обітниця. Прочуханка ж буде тобі.

      – А я, брате, палити не збирався. А ти чому прийшов?

      Юн знизав плечима:

      – Та просто потеревенити.

      – Про що?

      Юн ледь гигикнув:

      – Як на мене, для братів звична справа – часом погомоніти.

      Роберт, кивнувши, сплюнув з язика тютюнові крихти.

      – Твоє «гомоніння» зазвичай зводиться до напучування мене, як мені жити.

      – Припини.

      – Що ж тоді?

      – Нічого, просто знати хотів, як ся маєш.

      Роберт, викинувши цигарку з рота, сплюнув у сніг. Потім підвів голову, примружившись, глянув на хмарову запону, білу та високу.

      – Мені до смерті остогидла ця праця. До смерті набридла квартира. До смерті остогидла ця суха лицемірна капралиха, що тут керує усім. Якби вона не була така незугарна, я б… – Роберт єхиднувато посміхнувся, – відпорав цій шкапі трухлявий зад.

      – Холодно, – мовив Юн. – Може, зайдімо усередину?

      Роберт провів брата у малесеньку контору, сів у жорстке крісло, що заледве втиснулося поміж заваляним стосами паперів столом, маленьким вузеньким віконечком, що виходило на

Скачать книгу