ТОП просматриваемых книг сайта:
Спаситель. Ю Несбьо
Читать онлайн.Название Спаситель
Год выпуска 2005
isbn 978-966-03-7036-4
Автор произведения Ю Несбьо
Серия Інспектор Харрі Холе
Фляжка!
З останніх сил Харрі запустив руку у внутрішню кишеню й добув звідти флягу. Сунув горлечко у рот, схолив зубами й повернув. Кришка знялася, бренді хлюпнуло у рот. Тілом рвучко пройшов мороз. Боже! Він притулився обличчям до сітки, через силу заплющився, й вогні «Плаза» та «Опери» вдалині обернулися на дві риски у мороці. Правою рукою він нахилив фляжку так, щоб вона була просто над червоною собачою пащею. Виплюнувши з рота кришку й бренді, пробурмотів: «За твоє здоров’я!» А тоді перехилив фляжку. Дві безмежні секунди спантеличені собачі очі дивилися на Харрі, поки коричнева рідина, булькаючи, лилася у пащу. Й щелепи розтулились. Харрі почув, як собака гупнувся на голий асфальт. Потім почулося хрипіння й тихе скигління, кігті зашкрябали на асфальті, й пес зник у мороці.
Харрі підібгав ноги, переліз через паркан. Закотивши штанину, навіть без ліхтарного світла второпав, що сьогодні треба йти у травмопункт. Подивитися «Все про Єву» не випадає.
Поклавши голову на коліна Теа, заплющившись, Юн слухав тихе белькотання телевізора. Показували один з її улюблених серіалів «Король Бронкса». Чи то Квінза?[2]
– Чи ти спитав у брата, чергуватиме він на Егерторг? – спитала Теа.
Вона затулила йому рукою очі. Він чув солодкуваті пахощі її шкіри, вона щойно вколола собі інсулін.
– Що ти маєш на увазі? – перепитав він.
Прибравши руку, вона недовірливо глянула на нього.
Юн засміявся:
– Не переймайся, я вже давно-давно поговорив з ним. Він згодний.
Теа розпачливо зітхнула. Юн, взявши її руку, знов поклав її собі на очі.
– Тільки я не казав йому, що це буде твій день народження, бо тоді б він, напевне, не погодився.
– Чому?
– Він божеволіє від тебе, ти ж знаєш сама.
– Це твоя така думка.
– А ти недолюблюєш його.
– Неправда!
– Чому ж ти завжди напружуєшся, коли я згадую його ім’я?
Вона голосно засміялася. Мабуть, через щось у Бронксі. Чи то у Квінзі.
– Чи ти замовив столик у ресторані? – спитала вона.
– Замовив.
Усміхаючись, вона стиснула його руку. А тоді насупилась:
– Я міркувала. А що як нас хтось побачить?
– З Армії? Навіть мови бути не може.
– А втім, якщо побачать?
Юн змовчав.
– Може, вже час розповісти про нас?
– Не знаю. Чи не краще не поспішати? Допоки не переконаємось…
– А ти ще не переконався, Юне?
Відсунувши її руку, він здивовано глянув на жінку:
– Послухай-но, адже ж ти чудово знаєш, що я кохаю тебе більше всього на світі. Річ не в тім.
– А у чому ж?
– Ти не знаєш, який Роберт, Теа.
Вона криво усміхнулась:
– Я знаю його з дитинства, Юне.
Він відвернувся.
– От тільки одного