ТОП просматриваемых книг сайта:
Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
Читать онлайн.Название Звичаї нашого народу
Год выпуска 1958
isbn 978-966-03-4397-9
Автор произведения Олекса Воропай
Жанр История
Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі – «спеціялісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували – теж з льоду – престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок – «царські врата».
Ранком у церкві відбувається Богослужения. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній…», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком – народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці – рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки. На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи…» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми – чи то верхи, чи то саньми – набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней – «щоб хвороби не боялися та міцніші були».
Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат…
Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду.
По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» – «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки – «щоб сі умила та красна була».
В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов'язаних з «Йорданню». Так, коли процесія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці – нещасливий рік для дітей, граки – для молодих людей, а як пролетять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й – боронь Боже – вмиратимуть.
Якщо на Водохрищах дерева вкриті інеєм, то навесні у відповідний день тижня – в п'ятницю, четвер і т. д. – треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»
Якщо на Водохрища день ясний, соняшний, то хліба в даному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами – у хлібі буде багато «сажки» (зони).
Попіл після Різдвяних свят не можна зберігати