LITMIR.BIZ

Скачать книгу

моєю порадою, вона з дня на день подасть на розлучення. Цим, звісна річ, займеться адвокат. Але мені, з особистих причин, потрібна просто-таки вичерпна інформація.

      Містер Ґобі глянув на карниз і пробурмотів:

      – Про містера Кеттерінґа?

      – Про містера Кеттерінґа.

      – Гаразд, сер.

      Чоловічок підвівся.

      – На коли ви зможете зібрати її для мене?

      – А ви поспішаєте, сер?

      – Я завжди поспішаю, – відказав мільйонер.

      Містер Ґобі з розумінням посміхнувся камінній решітці.

      – Як щодо сьогодні о другій, сер? – запитав він.

      – Чудово, – погодився той. – Гарного вам дня, Ґобі.

      – На все добре, містере ван Олдіне.

      – Це дуже корисний джентльмен, – сказав мільйонер, коли чоловічок вийшов, а секретар увійшов. – У своїй сфері він справжній профі.

      – А що ж це за сфера?

      – Збір інформації. Дай йому двадцять чотири години, і він викладе перед тобою всю голу правду про особисте життя архієпископа Кентерберійського.

      – Корисний дядько, – сказав, посміхаючись, помічник.

      – Він раз чи два ставав мені у пригоді, – зізнався ван Олдін. – Що ж, гаразд, Найтоне. Я готовий до справ.

      Наступні кілька годин пройшли в численних ділових клопотах, яким мільйонер оперативно давав раду. Було о пів на першу, коли пролунав телефонний дзвінок, сповістивши містера ван Олдіна, що прибув його зять. Секретар подивився на боса і правильно витлумачив його короткий кивок.

      – Запросіть містера Кеттерінґа піднятися.

      Найтон зібрав папери і пішов. Вони з відвідувачем зіштовхнулися на порозі, і Дерек Кеттерінґ відступив убік, пропускаючи того. А відтак пройшов усередину, зачинивши за собою двері.

      – Доброго ранку, сер. Кажуть, вам дуже кортить мене бачити.

      Цей лінивий голос із дещо іронічною інтонацією пробудив у ван Олдіна спогади. У ньому завжди чувся певний шарм. Мільйонер пронизливо глянув на зятя. Тридцятичотирирічний Дерек Кеттерінґ був худорлявий і мав довгасте смагляве обличчя, у якому навіть тепер проглядало дещо невимовно хлоп’яче.

      – Заходь, – різко сказав ван Олдін. – Сідай.

      Той невимушено плюхнувся в крісло й терпляче поглядав на тестя з якимось веселим здивуванням.

      – Давно вас не бачив, сер, – приязно зауважив він. – Років, певне, зо два. Ви вже провідали Рут?

      – Заходив учора ввечері, – озвався ван Олдін.

      – Із вигляду нівроку, еге ж? – безтурботно промовив зять.

      – Не знав, що тобі часто трапляється нагода судити про це, – сухо відрізав мільйонер.

      Дерек Кеттерінґ звів брови.

      – Ну, ми інколи стикаємось у тому самому нічному клубі, – весело сказав він.

      – Не буду ходити околяса, – коротко кинув ван Олдін. – Я порадив Рут подати на розлучення.

      Візитер, здавалося, залишився незворушним.

      – Радикальненько! – буркнув він. – Ви не проти, сер, якщо я закурю?

      Зять запалив цигарку, випустив хмарку диму і байдужим тоном додав:

      – А

Скачать книгу