LITMIR.BIZ

Скачать книгу

тоненьким голоском протягнув чоловічок.

      – Тепер мені треба зазирнути на Керзон-стріт, – сказав ван Олдін. – Дуже вам дякую, містере Ґобі. Ваша фірма віників не в’яже.

      На чоловічковому обличчі з’явилася ледь помітна задоволена посмішка.

      – Спасибі, містере ван Олдіне. Я стараюся щосили.

      Одразу на Керзон-стріт мільйонер, утім, не пішов. А подався спершу до Сіті, де мав дві бесіди, які ще більше покращили його настрій. Звідти ж він на метро дістався до Даун-стріт. А коли йшов по Керзон-стріт, із будинку № 160 вийшов якийсь чоловік і попрямував угору по вулиці йому назустріч, так що вони розминулися на тротуарі. На мить ван Олдін подумав, що то не хто інший, як зять – позаяк зріст і статура здавалися схожими. Але коли вони порівнялися, мільйонер побачив, що це якийсь незнайомець. А втім, ні – не те щоб незнайомець: його обличчя будило в пам’яті певні спогади, і, поза сумнівом, пов’язані з чимось неприємним. Але даремно той сушив собі мізки: розплутати клубок асоціацій не виходило. Він, однак, не здавався і роздратовано тряс головою. Бо ненавидів почуття спантеличення.

      Рут Кеттерінґ вочевидь чекала на батька. Адже не встиг той увійти, як вона підбігла до нього й поцілувала.

      – Ну, тату? Як просуваються справи?

      – Дуже добре, – відповів той, – але я хочу сказати тобі, Рут, кілька слів.

      І враз відчув у ній ледве помітну зміну: імпульсивність її привітання поступилася місцем чомусь меткому й настороженому. Вона опустилась у велике крісло.

      – Ну, тату? – повторила жінка. – Що таке?

      – Сьогодні вранці я бачився з твоїм чоловіком, – промовив ван Олдін.

      – Ти бачився з Дереком?

      – Так. Він багато чого наговорив, і більшість сказаного була форменим нахабством. А от коли вже йшов, то кинув дещо таке, чого я до пуття не зрозумів: порадив переконатися, що між дочкою та батьком немає жодних секретів. Що то він мав на увазі, Руті?

      Місіс Кеттерінґ трошки посунулася в кріслі.

      – Я… я не знаю, тату. Звідки ж мені знати?

      – Звісно, знаєш, – заперечив ван Олдін. – Той бо сказав і ще дещо: мовляв, у нього свої друзі, а в те, з ким водиш дружбу ти, він не втручається. То що ж він мав на увазі?

      – Я не знаю, – повторила Рут Кеттерінґ.

      Її батько сів. Його вуста зібгалися в жорстку складку.

      – Слухай сюди, Рут. Я не збираюся влазити в це діло наосліп. Бо практично не сумніваюся, що твій благовірний стромлятиме палки в колеса. Наразі в нього нічого не вийде – тут сумнівів бути не може. Я маю чим утихомирити його, раз і назавжди стулити йому пельку, але мені треба знати, чи є потреба до цього вдаватися. Що він мав на увазі, говорячи, що в тебе також є друзі?

      Місіс Кеттерінґ знизала плечима.

      – У мене повно друзів, – вагаючись, промовила вона. – Я й гадки не маю, що саме він мав на увазі.

      – Ще й як знаєш, – заперечив ван Олдін. Тепер батько говорив із нею, наче з конкурентом по бізнесу. – Спитаю простіше: хто він?

      – Який такий «він»?

      – Він. Той, на кого натякав

Скачать книгу