LITMIR.BIZ

Скачать книгу

плечима.

      – Ти дуже мені подобаєшся, mon ami, – так, справді, дуже. Ти такий милий – un beau garçon,[7] але ce n’est pas pratique.[8]

      – Бо ти – іграшка багатіїв, еге ж? Вся річ у цьому?

      – Називай це як тобі завгодно.

      Задерши голову, вона відкинулася на подушки.

      – Дере́ку, а ти мені все одно подобаєшся.

      Той підійшов до вікна і якийсь час стояв там спиною до неї, дивлячись на вулицю. Нарешті танцівниця підвелася на лікті й зацікавлено поглянула на нього.

      – Mon ami, про що ти думаєш?

      Він посміхнувся їй через плече, і від його дивної посмішки тій стало якось неспокійно.

      – Як не дивно, я думав про жінку, люба.

      – Про жінку… е-е?.. – Мірей вхопилася за те, що могла зрозуміти. – А, ти думаєш про якусь іншу жінку?

      – О, тобі нічого хвилюватися: це просто уявний портрет. «Портрет сіроокої леді».

      – Коли ти познайомився з нею? – різко спитала та.

      Дерек Кеттерінґ зареготав, і в цьому сміху чулася глузлива, іронічна нотка.

      – Я зіштовхнувся з цією леді в коридорі готелю «Савойя».

      – Он як! І що вона сказала?

      – Наскільки мені вдається пригадати, я їй сказав «Перепрошую!», а вона відповіла «Пусте» чи щось таке.

      – А далі? – наполягала танцівниця.

      Кеттерінґ знизав плечима.

      – А далі – все. Інцидент було вичерпано.

      – Я ні словечка не розумію зі сказаного, – заявила Мірей.

      – Я про портрет сіроокої леді, – замислено пробурмотів Дерек. – А також про те, що навряд чи коли зустрінуся з нею знову.

      – Чому?

      – Бо вона може принести мені нещастя. Жінки – вони такі.

      Танцівниця тихо зісковзнула з кушетки і, підійшовши до нього, обвила його шию довгою, наче змія, рукою.

      – Ти дурник, Дере́ку, – промурмотіла вона, – справжнісінький дурник. Так, beau garçon і я тебе обожнюю, але я не створена для бідності – ні, категорично не створена. А тепер послухай мене: усе дуже просто. Ти мусиш помиритися з дружиною.

      – Боюся, такий варіант лежить поза сферою практичної політики, – сухо проказав той.

      – Як ти кажеш? Я не розумію.

      – Ван Олдін, люба, цього не допустить. Він із тих людей, які, одного разу ухваливши рішення, далі вже просто гнуть свою лінію.

      – Я чула про нього, – кивнула Мірей. – Він дуже багатий, правда? Заледве не найбагатший в Америці. Кілька днів тому в Парижі він купив найдивовижніший рубін у світі – «Серце вогню».

      Кеттерінґ не відповів, тож танцівниця замріяно щебетала далі:

      – О, це просто чудо що за камінь – він неодмінно має належати такій жінці, як я. Обожнюю самоцвіти, Дере́ку: вони неначе промовляють до мене. Ох, якби ж існувала можливість прикрасити себе «Серцем вогню»…

      Вона тихенько зітхнула і знову повернулася з небес на землю.

      – Ти чоловік, Дере́ку, тож не розумієш простих речей. Гадаю, ван Олдін подарує ті рубіни дочці. Вона його єдина дитина?

      – Так.

      – Ну от, а коли той помре, вона успадкує всі його гроші. Стане багатою жінкою.

      – Вона вже й так багата жінка, – сухо промовив

Скачать книгу