ТОП просматриваемых книг сайта:
55. Джеймс Деларджи
Читать онлайн.Название 55
Год выпуска 2019
isbn 978-617-12-7035-0
Автор произведения Джеймс Деларджи
Жанр Триллеры
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Це навіщо? – поцікавився Джонсон, коли Чендлер простягнув її йому.
– Щоб одягнути.
– У мене є своя. – Ґабрієль подивився на власну закривавлену футболку. – Не хочу обтяжувати вас.
– Ви не можете тинятися містом у такому вигляді. Налякаєте наших мешканців, – пояснив Чендлер, коли вони йшли подвір’ям відділка, обнесеним стінами з піщанику, до поліційних машин.
Ґабрієль подивився на сержанта. Він уже не здавався таким наїжаченим.
– Я маю не так багато, сер. Мені не хочеться нічого віддавати. Навіть якщо йдеться про футболку.
Чендлер зрозумів цю сентиментальність. У дитинстві він теж гарячкувато захищав свої речі. Якось він навіть побився зі своїм найкращим другом – давно втраченим найкращим другом – Мітчеллом за старий футбольний м’яч, який кóпали стільки разів, що він утратив форму і котився, ніби Браян Іст уздовж Принц-стрит суботньої ночі.
– Ви не мусите. Просто візьміть футболку і носіть її. Вважайте це за подарунок, – запропонував сержант.
Ґабрієль узяв її.
– Спершу я прийму душ, – сказав він, коли вони підійшли до блискучої білої поліційної машини.
Чендлер від’їхав від відділка й попрямував до міста. Пообіднє сонце негайно взялося варити їх зсередини, пекельне тепло намагалося приклеїти тіла до чорного пластику сидінь і тушкувало у власному соку.
Коли вони проїжджали повз сімейні заклади й закинуті крамнички на головній вулиці, Чендлер глипнув на свого пасажира. Ґабрієль витріщався на нього, витягнувшись на сидінні, його спокійна поведінка відповідала мові тіла. Тепер він опинився під захистом поліції, і Чендлер сподівався, що вони не підведуть потерпілого.
– Ви впевнені, що вам не потрібен лікар? – перепитав він.
– Гадаю, це лише синці. Він нічого не зможе мені дати. Біль принаймні нагадує мені, що слід залишатися пильним.
Чендлер подарував йому усмішку.
– Заждіть, коли матимете колишню дружину.
На обличчі пасажира теж промайнула усмішка.
– Коли це сталося?
Навіть голос у Ґабрієля розслабився. На зміну нервовому скавчанню прийшли спокусливі теплі інтонації нічного радіодіджея. Палкий голос виводить сумні мелодії, заколисуючи слухачів. Здавалося, наче сержант опинився в машині з абсолютно іншою людиною.
Чендлер зробив паузу, підраховуючи в голові.
– Сім… сім із половиною років тому.
– Довгий час. Сумуєте за нею?
– Ні, відколи вона погрожує забрати моїх дітей.
– Ох. – Ґабрієль не відводив від нього очей. – Вона має якісь підстави забрати їх?
Сержантові не надто хотілося заглиблюватися в це з незнайомцем, але його голос був наче плече, на якому можна поплакатися; Чендлер – опівнічний слухач, що дзвонить до студії, не в змозі заснути й вибовкуючи свої страхи і скорботи.
– Я так не думаю.
– Скільки