55 - Джеймс Деларджи

Скачать книгу

знав. Попри те що вони працювали разом уже кілька років, Джим відмовлявся отримувати підвищення і залишався констеблем, радіючи мінімальному рівню відповідальності, якого вимагала ця посада. Він був абсолютно надійний.

      – Яке завдання-а? – поцікавився Джим, тягнучи останню голосну і чухаючи неслухняну копицю посивілого волосся.

      – Спостерігай за готелем. Переконайся, що з гостем усе гаразд.

      – Він може втекти?

      – Я не впевнений.

      Здавалося, до Ґабрієля повернулося достатньо клепки, щоб здогадатися втекти з міста – напевно, саме тому він спершу ухилявся від пропозиції залишитися під захистом поліції.

      – Просто пильнуй, – додав Чендлер, залишаючи Джима сидіти під тентом кафе «У Енні» з протилежного боку вулиці.

      Коли він повернувся до відділка, Таня вже викликала останнього члена їхньої команди. Лука Ґрґіч тер заспані очі. Сьогодні у нього мав бути вихідний, і один його погляд багато про що говорив Чендлерові. Може, він і був молодий та подекуди безрозсудний, але знав, що брати під сумнів накази начальника не слід, навіть якщо необхідність пасти кар’єрних задніх у тіні Чендлера і Тані дратувала. Спалахи сліпих амбіцій трохи нагадали сержантові Мітча. Він вигнав із голови гидкі думки про свого колишнього партнера. Час було зосередитися.

      – То про що йдеться, босе? – поцікавився Лука, позіхаючи.

      – У нас з’явилася робота.

      Чорні як смола брови Луки насупилися, кидаючи тінь на палкі очі, якими зачарована більшість тутешнього жіноцтва. Якщо у Вілбруку влаштують змагання за звання найбажанішого холостяка, Чендлерові не варто на щось розраховувати. Лука переможе без зайвих зусиль.

      Сержант продовжив:

      – У нас є заявник, який стверджує, що на нього напав і ув’язнив на Ґарднерз-Гіллі чоловік на ім’я Гіт. Згідно з описом, Гітові тридцять, зріст 167–170 сантиметрів, кремезної статури, з каштановим волоссям і бородою. Засмаглий. Така засмага, ніби він працював просто неба. Ми схильні вважати його небезпечним, можливо, озброєним.

      – І розшукуємо його через що? Напад? Викрадення? – перепитав Лука.

      – Спроба вбивства. – Чендлер оглянув свою команду. – Ми маємо причини вважати, що він міг уже вбивати раніше.

      – Так!

      Сержант повернувся на вигук. Знітившись через недоречну демонстрацію захоплення, Нік прослизнув назад за свій стіл і вдав, наче шкрябає щось на папері. Чендлер знав, що ця деталь надихне його. Хлопець надміру захоплювався серійними вбивцями; сержант сумнівався, що існує хоч один, чию історію Нік не зможе переповісти.

      Чендлер подивився на Таню. Вона єдина не слухала його, працюючи із орієнтуванням.

      – Коли ми зможемо надіслати…

      – Готово, – оголосила вона.

      Чендлер швиденько переглянув деталі.

      – Надсилай.

      Одне клацання – й орієнтування полетіло до всіх відділків Пілбари, Західної Австралії, Південної Австралії та Північної території. Поліція штату теж отримає копію. Незабаром на Вілбруку зосередиться чимало уваги.

      Прагнучи скоріше вирватися

Скачать книгу