55 - Джеймс Деларджи

Скачать книгу

до міста, Гіт теж міг із цим впоратися. Можна було знайти його, врятувати його, заарештувати його.

      – Як ви дісталися до міста? – поцікавився сержант.

      – Мені пощастило. Кілька годин я кульгав, а потім перетнув ґрунтову дорогу. Я пішов нею, шукаючи допомоги, та ніхто не минав. А потім я натрапив на старий велосипед. Він був у біса іржавий, але кращий, ніж нічого. Я доїхав до кінця ґрунтової дороги, побачив удалині місто і поїхав до нього, перелякано зіщулюючись, коли повз мене проїжджали машини; я боявся, що з однієї з них вистрибне Гіт або якась із них спихне мене в канаву – і кінець.

      – Що це за дорога? – перепитав Чендлер. Це б звузило поле пошуків.

      Ґабрієль похитав головою.

      – Не зна’. Усе розпливається, офіцере. Не думаю, що там була написана назва. Просто ґрунтова дорога. Він переслідував мене. Той виродок… переслідував мене. Але я впорався.

      Сказавши це, Ґабрієль розслабився на стільці, виснажений переказуванням своєї історії, тягарем, який тимчасово зняв із плечей. Чендлер вивчав його. Чоловікові очі залишалися заплющені, мова тіла підказувала, що обачне полегшення стиснулося до затяжної тривоги.

      – Тепер ви в безпеці.

      Очі розчахнулися. А потім і вуста, з’явилася слабенька покручена посмішка, змигнули ідеально рівні зуби: щасливі гени або відмінна робота стоматолога.

      – Я лише хочу піти додому, – нагадав Ґабрієль.

      – Я думав, у вас його немає.

      – Немає.

      – То куди ж ви підете?

      – Куди завгодно. Подалі звідси.

      – На іншу ферму?

      – Ні, до біса її.

      – Мені б хотілося, щоб ви трохи побули тут.

      Ґабрієлева усмішка перетворилася на насупленість. Такого йому не хотілося чути.

      – Чому?

      Отримавши чоловікову заяву, Чендлер не мав повноважень його тут тримати. Час було вигадати щось, щоб забарити його тут.

      – На випадок, якщо нам знадобиться опізнати тіло.

      Ґабрієль у відповідь так на нього зиркнув, що сержант замислився, чи чоловік, бува, не бачить його хитрощів наскрізь? Очі, які нещодавно мріяли тільки про втечу, вмить зробилися спокійні й зосереджені. Здавалося, вони благали Чендлера сказати правду, засуджували його брехню.

      – Де я залишуся?

      Чендлерові на думку одразу спали камери, але вони навряд чи приваблять наляканого Ґабрієля. Утім можна запропонувати одну ніч у розкошах…

      – У місті є чудовий готель.

      Це було не зовсім щиро. Місце, яке тримав Оллі Орландер, не було палацом, однак для батрака, що звик ночувати в спальні на двадцять людей, воно могло видатися достатньо розкішним.

      – Окей, – ухильно озвався Ґабрієль.

      – Я поставлю когось на варту.

      Він це зробить. Джим залюбки сидітиме там цілий день зі своїми напіврозгаданими кросвордами.

      – Є хтось, кому ми можемо зателефонувати? – поцікавився Чендлер.

      – Ні, – різко кинув Ґабрієль. Доброзичливість, яку намагався встановити між ними сержант, зникла. Схоже, тема

Скачать книгу