Скачать книгу

кількісно відновити елементи арістотелівської фізики, як і елементи ньютонівської механіки, де центральне місце посідають тертя і втрати енергії. (Зрештою, чашки кави таки зупиняються.) У такий спосіб можна зрозуміти, чому в повсякденному житті зручно посилатися на причини й наслідки, навіть якщо цих понять немає у фундаментальних рівняннях. Щоб облаштуватися в цьому світі, доводиться розповідати багато різних корисних оповідок про реальність.

      4

      Що визначає те, що станеться далі?

      Ісаак Ньютон, найвпливовіший науковець усіх часів, був дуже релігійною людиною. Його погляди були цілком єретичні на думку англіканської церкви, в якій його виховали; він заперечував Трійцю й написав чимало праць про пророцтва і тлумачення Біблії, де можна було натрапити на заголовки розділів на кшталт «Про те, як одинадцятий ріг четвертого звіра Даниїла здатен міняти час і закони». Він не міг покладатися на існування Бога – аргумент, заснований на арістотелівському першорушієві. Його власні праці, здавалося, описували Всесвіт, що перебуває в ідеальному русі під дією притаманних йому ж сил. А втім, як Ньютон указав у «Головній схолії» – нарисі, доданому до пізніших видань його основної праці «Математичні начала натуральної філософії»,– хтось мав це все улаштувати:

      Таке витончене поєднання Сонця, планет і комет не могло статися інакше, як за наміром і владою могутньої та премудрої Істоти.

      В іншому місці книжки Ньютон, очевидно, мав на увазі, що збурення, зумовлені впливом планет одна на одну, поступово розхитують цю систему, та в критичний момент Бог втручається й усе налагоджує.

      П’єр-Симон Лаплас, французький фізик, що народився на сто сім років пізніше за Ньютона, вважав інакше. Науковці сперечаються щодо справжніх релігійних поглядів ученого: здається, вони коливалися між деїзмом (Бог створив Усесвіт, та опісля не втручався в його існування) та абсолютним атеїзмом. Це той Лаплас, який, відповідаючи на запитання імператора Наполеона, чому Бог не згадується в його книжці про небесну механіку, відповів: «Я не потребував такої гіпотези». Хай які Лаплас мав вірування, проте він, очевидно, рішуче виступав проти ідеї Творця, що коли-небудь міг би безпосередньо втручатися у функціонування світу.

      Лаплас був одним із перших мислителів, що по-справжньому вивчив класичну (ньютонівську) механіку до самих підвалин,– навіть ліпше за самого Ньютона. Хтось же мав це зробити. Наука прогресує, ми дедалі більше довідуємося про наші найліпші теорії; нині чимало фізиків розуміють теорію відносності ліпше за Айнштайна, а квантову механіку – ліпше, ніж Шредінґер чи Гайзенберґ. Лаплас брався досліджувати найрізноманітніші проблеми – від стабільності Сонячної системи до основ теорії ймовірності,– мимохіть винаходячи потрібну для цього нову математику. Він припустив, що ньютонівську гравітацію слід розуміти як теорію поля, водночас постулюючи «поле гравітаційних потенціалів»,

Скачать книгу