LITMIR.BIZ

Скачать книгу

містер Екройд сказав: «Звернення до мого гаманця були такими частими останнім часом» – так і сказав «останнім часом» – «що, боюся, я більше не можу виконати це прохання…» Я відразу ж пішов, тому нічого більше не почув. Але дуже здивувався, бо доктор Шеппард…

      – … не позичає ні для себе, ні для інших, – закінчив я.

      – Вимагання грошей, – задумливо мовив інспектор. – Можливо, для нас це важлива підказка. – Він звернувся до мажордома. – Кажете, Паркере, ви нікого не впускали через парадний вхід сьогодні ввечері?

      – Саме так, сер.

      – Тоді містер Екройд мав особисто впустити незнайомця. Але я не зовсім розумію…

      Інспектор, здалося, на кілька хвилин замислився.

      – Зрозуміло одне, – озвався він нарешті, виринувши з глибокої задуми, – містер Екройд був живий і здоровий о пів на десяту. Це востаннє, коли відомо, що він був живий.

      Паркер винувато закашлявся, й інспектор одразу ж звернув на нього свій погляд.

      – Щось не так? – різко спитав він.

      – Пробачте, сер, але після того його бачила міс Флора.

      – Міс Флора?

      – Так, сер. Мабуть, за чверть до десятої. Саме тоді вона сказала мені, що сьогодні ніхто не повинен турбувати містера Екройда.

      – То він відправив її до вас із цим повідомленням?

      – Не зовсім, сер. Я ніс тацю із содовою і віскі, коли міс Флора, яка саме виходила з цієї кімнати, зупинила мене, сказавши, що дядько не хотів, аби його турбували.

      Інспектор подивився на мажордома більш пильно, ніж раніше.

      – Вам уже говорили про небажання містера Екройда, аби його турбували, еге ж?

      Паркер почав затинатися. Його руки затрусилися.

      – Так, сер. Так, сер. Ваша правда, сер.

      – І все ж, ви мали намір потурбувати його?

      – Я забув, сер. Тобто я про те, що завжди приношу віскі з содовою в цей час і питаю, чи є ще якісь розпорядження, тож я подумав… ну, я поводився, як завжди, не замислюючись.

      Саме в цей момент я зауважив, що Паркер дуже підозріло збуджений. Бідний чоловік тремтів і посмикувався.

      – Гм, – видав інспектор. – Я мушу негайно поговорити з міс Екройд. Наразі ми залишимо цю кімнату так, як є. Я повернуся сюди, коли почую розповідь міс Екройд. Для застереження зачиню та замкну вікно.

      Уживши запобіжних заходів, інспектор вийшов у хол, а ми попрямували за ним. Він зупинився на мить, поглянув на невеличкі східці й кинув через плече до констебля:

      – Джонсе, краще зостаньтеся тут. Не впускайте до цієї кімнати нікого.

      Паркер шанобливо втрутився:

      – Пробачте, сер. Якщо замкнути двері до головного холу, ніхто не матиме доступу до цієї частини будинку. Ці сходи ведуть лише до спальні та ванної кімнати містера Екройда. Зв’язку з рештою будинку нема. Колись тут були двері, але містер Екройд замурував їх. Він хотів, щоб його кімнати належали йому цілком.

      Для прояснення ситуації я додав чорновий ескіз правого крила будинку. Невеликі сходи, як пояснив Паркер, вели до однієї великої спальні, утвореної внаслідок об’єднання двох кімнат, а також прилеглої ванни та туалету.

Скачать книгу