LITMIR.BIZ

Скачать книгу

мабуть, підслуховував.

      Яке гладке, м’яке та масне обличчя в цього чоловіка. І його погляд однозначно підозрілий.

      – Містер Екройд звелів не турбувати його, – повідомив я холодно. – Він просив мене переказати вам.

      – Звісно, сер. Мені… Мені вчувся дзвінок.

      На таку очевидну брехню я не вважав за потрібне відповісти. Провівши мене у хол, Паркер допоміг мені вдягнути пальто, і я ступив у ніч. Місяць був за хмарами, і все здавалося дуже темним і тихим.

      Годинник на сільській церкві вдарив дев’яту, коли я проходив через паркові ворота. Повернувши ліворуч, до села, я майже наштовхнувся на чоловіка, який рухався у протилежний бік.

      – Це дорога до «Парку папороті», містере? – хрипко запитав незнайомець.

      Я глянув на нього. Через натягнутий на самі очі капелюх і піднятий комір пальто я не міг роздивитися його обличчя, але схоже, то був юнак. Із грубим і простакуватим голосом.

      – Оце ворота парку, – кивнув я.

      – Дякую, містере. – Він замовк, а потім додав зовсім зайве: – Бачите, я нетутешній.

      Він попрямував собі далі. І коли я озирнувся за ним, юнак уже минав ворота.

      Дивно, його голос нагадав мені інший, знайомий голос, але чий, згадати не вдалося.

      За десять хвилин я вже був удома. Керолайн мучила цікавість, чому я повернувся так рано, тож для її задоволення я трохи дофантазував, як провів вечір. Утім, не міг позбутися моторошного відчуття, що вона бачить мене наскрізь.

      О десятій я підвівся, позіхнув і запропонував піти спати. Керолайн погодилася. Був вечір п’ятниці, а щоп’ятниці я заводжу годинники. Отож, як завжди, я взявся до цієї справи, а Керолайн подалася переконатися, чи добре прислуга замкнула кухню.

      Було чверть по десятій, коли ми піднімалися сходами. Я щойно ступив на останню сходинку, як у вітальні озвався телефон.

      – Місіс Бейтс, – одразу ж сказала Керолайн.

      – Боюся, що так, – спохмурнів я.

      Я збіг сходами та підняв слухавку.

      – Що? – зойкнув я. – Що? Звісно, я негайно вирушаю.

      Я побіг нагору, схопив мою валізу та кинув туди пару зайвих пов’язок.

      – Телефонував Паркер, – гукнув я Керолайн, – з «Папороті». Там щойно виявили, що Роджера Екройда вбито.

      Розділ п’ятий. Убивство

      Майже миттєво я вивів машину та помчав до «Папороті». Вистрибнув з машини й нетерпляче натиснув ґудзик дзвінка. Ніхто не відчинив, і я натиснув знову.

      Тоді я почув брязкання ланцюжка, і на порозі постав Паркер – із цілком безпристрасним, незворушним обличчям.

      Я протиснувся повз нього до холу.

      – Де він? – різко кинув я.

      – Даруйте, сер?

      – Ваш господар. Містер Екройд. Що ви витріщилися на мене! Ви повідомили поліцію?

      – Поліцію, сер? Ви сказали поліцію? – Паркер дивився на мене, наче на примару.

      – Що з вами, Паркере? Якщо, як ви говорите, вашого господаря вбито…

      Паркеру забило подих.

      – Господаря? Вбито? Неможливо, сер!

      Тепер уже я витріщився на нього.

      – Хіба

Скачать книгу