LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сказала, що я отримаю від неї звістку ще до того, як мине доба. Боже мій! Присягаюся вам, Шеппарде, мені навіть на думку не спало, що вона мала намір вчинити. Самогубство! І я підштовхнув її до цього.

      – Ні, ні, – заперечив я. – Не перебільшуйте. Провина за її смерть не на вашому сумлінні.

      – Питання в тому, як мені вчинити зараз? Бідна жінка мертва. Чи варто ворушити минуле?

      – Цілком погоджуюся з вами, – не став заперечувати я.

      – Є ще дещо. Як мені дістати того мерзотника, який звів її в могилу. Це ж наче він сам її вбив? Він знав про перший злочин і скористався з нього, як гидкий стерв’ятник. Вона сплатила свою ціну. А що ж він? Уникне покарання?

      – Я розумію, – протягнув я. – Хочете впіймати його? Та, знаєте, це означає розголос.

      – Так, я обмірковував це. Я обміркував усі «за» та «проти».

      – Я згоден з вами щодо необхідності покарати злочинця, але зважте, чого вам це коштуватиме.

      Екройд підвівся і почав міряти кімнату кроками. Потім знову розслаблено опустився у крісло.

      – Слухайте, Шеппарде, залишмо все як є. Якщо від неї не буде жодної звістки, не тривожмо минуле.

      – Що ви маєте на увазі під «якщо від неї не буде жодної звістки»? – запитав я.

      – Я переконаний, що десь якось вона залишила мені повідомлення… перед смертю. Не можу цього довести, але це так.

      Я похитав головою.

      – Вона ж не залишала жодного листа, навіть записки? – перепитав я.

      – Шеппарде, я впевнений, що вона залишила. Ба більше, відчуваю, що, свідомо вибравши смерть, вона хотіла, щоб усе відкрилося, аби помститися чоловіку, який довів її до таких крайнощів. Я вірю, що, якби тоді мав можливість побачити її, вона назвала б ім’я і попросила покарати його, чого б мені це не вартувало.

      Він подивився на мене.

      – Ви не вірите у передчуття?

      – О так, вірю, у певному сенсі. Якщо, як ви кажете, від неї буде звістка…

      Я затих. Двері тихо відчинилися, і з’явився Паркер із тацею та кількома листами на ній.

      – Вечірня пошта, сер, – повідомив він, передаючи тацю Екройду.

      Потім зібрав кавові чашки та вийшов.

      Я відволікся на мить, а тоді знову глянув на Екройда. Він застиг кам’яним бовдуром, втупившись у довгастий синій конверт. Інші листи впали на долівку.

      – Її почерк, – прошепотів він. – Мабуть, учора ввечері вона виходила та відправила його перед… перед тим, як…

      Він розірвав конверт і витягнув кілька цупких аркушів. Потім метнувся поглядом на мене.

      – Ви впевнені, що зачинили вікно? – запитав він.

      – Цілком, – здивовано відповів я. – А що?

      – У мене цього вечора якесь дивне відчуття. Неначе за мною шпигують. Що це?..

      Він рвучко обернувся. Я теж. Нам обом здалося, що ми почули клацання дверного замка. Я підійшов до дверей і відчинив їх. Там нікого не було.

      – Нерви, – пробурмотів Екройд.

      Він розгорнув аркуші та почав тихо читати вголос:

      Дорогий мій, любий мій Роджере…

Скачать книгу