LITMIR.BIZ

Скачать книгу

схилився і перевірив твердження Паркера.

      – Схоже, все гаразд, – припустив я, – та все ж, Паркере, я розбуджу вашого господаря. Я не заспокоюся і не поїду додому, доки не почую від нього самого, що з ним усе гаразд.

      Промовивши це, я схопився за клямку й гукнув:

      – Екройде, Екройде, на хвилинку.

      Відповіді так і не було. Я кинув погляд через плече.

      – Я не хочу тривожити домашніх, – вагаючись, зауважив я.

      Паркер пішов зачинити двері до великого холу, з якого ми прийшли.

      – Гадаю, тепер усе добре, сер. Більярдна на іншому боці будинку, як і кухня та спальні дам.

      Я кивнув із розумінням. Тоді несамовито загупав у двері та, нахилившись, майже закричав у замкову шпарину:

      – Екройде, Екройде! Це Шеппард. Впустіть мене.

      І знову тиша. Жодних ознак життя із замкненої кімнати. Ми з Паркером перезирнулися.

      – Слухайте, Паркере, – сказав я, – я збираюся виламати двері… чи, краще, разом. Відповідальність беру на себе.

      – Якщо ви так вважаєте, сер, – погодився Паркер досить невпевнено.

      – Так, вважаю. Я не на жарт занепокоєний містером Екройдом.

      Я окинув поглядом невеличкий передпокій і схопив важкий дубовий стілець. Ми з Паркером узяли його поміж себе й пішли в наступ. Раз, двічі, тричі ми вдарили по замку. На третьому ударі той зламався, і ми влетіли до кімнати.

      Екройд сидів у кріслі перед каміном, де я й залишив його. Його голова впала набік, а трохи нижче від коміра піджака проглядався блискучий шматочок крученого металу.

      Ми з Паркером наблизилися до розпластаного тіла. Я чув, як мажордом із різким свистом утягнув повітря.

      – Заріссали ззаду, – прошелестів він. – Шахливо!

      Він протер хусточкою мокре чоло, а потім боязко простягнув руку до руків’я кинджала.

      – Не торкайтеся, – різко кинув я. – Ідіть зателефонуйте до поліції. Розкажіть, що сталося. Потім повідомте містера Реймонда та майора Бланта.

      – Слухаю, сер.

      Усе ще витираючи спітніле чоло, Паркер швидко вийшов.

      Я зробив ту дрібничку, яку треба було. Я остерігався, аби не порушити положення тіла й не зачепити кинджала. Витягши його, нічого не зміниш. Зрозуміло, що Екройд уже якийсь час мертвий.

      Затим за дверима почувся переляканий і сповнений недовіри голос молодого Реймонда.

      – Що ви таке говорите? О, це неможливо! Де лікар?

      Він поквапливо виринув на порозі, а тоді завмер – з обличчя збігла фарба. Його відсторонила чиясь рука, і до кімнати ступив Гектор Блант.

      – Боже мій, – озвався Реймонд уже з-за його спини, – то це правда!

      Блант пішов просто до крісла. Він схилився над тілом, і я, подумавши, що, як і Паркер, він хоче схопити руків’я кинджала, відтягнув його однією рукою.

      – Нічого не можна рухати, – пояснив я. – Поліція повинна побачити його таким, який він зараз.

      Блант одразу ж кивнув на знак згоди. Його обличчя було, як завжди, незворушним, проте за застиглою маскою я нібито розгледів ознаки хвилювання. Тим часом Джеффрі Реймонд уже наблизився

Скачать книгу