LITMIR.BIZ

Скачать книгу

спитав Барні.

      – Ні.

      – Чому?

      – Бо він сказав, що не прийде.

      Дивно, та ця відповідь їх обох задовольнила.

      Принесли яєчню. Барні й Старлінг зголодніли і кілька хвилин не відривалися від тарілок. Тоді…

      – Барні, коли доктора Лектера перевели до Мемфіса, я попросила в тебе малюнки з його камери, і ти їх мені приніс. Що сталося з рештою речей – з книжками, записами? У лікарні немає навіть його медичної картки.

      – Там був такий бардак, – Барні зробив паузу, стукаючи сільничкою по долоні. – Такий бардак, ну, ви розумієте, у лікарні. Мене скоротили, багатьох тоді скоротили, речі просто валялися без ладу. Ніхто не знає…

      – Перепрошую? – перебила Старлінг. – Я за цим галасом не розчула, що ти сказав. Учора ввечері я дізналася, що примірник «Кулінарного словника» Александра Дюма з підписом і примітками доктора Лектера було продано на закритому аукціоні в Нью-Йорку два роки тому. Його придбав приватний колекціонер за шістнадцять тисяч доларів. Афідевіт, що підтверджував право власності продавця, був підписаний «Кері Флоксом». Барні, ти не знайомий з тим «Кері Флоксом»? Сподіваюся, що знайомий, бо його рукою підписана твоя заява на влаштування до лікарні, де ти наразі працюєш, тільки от ім’я стоїть «Барні». Він і податкову декларацію за тебе заповнював. Вибач, я не почула, що ти там раніше казав. Не хочеш почати ще раз? Скільки ти отримав за книжку, Барні?

      – Близько десяти, – відповів Барні, дивлячись їй у вічі.

      Старлінг кивнула:

      – На чекові вказано десять із половиною. Скільки ти отримав за інтерв’ю з «Базікалом» після втечі доктора Лектера?

      – П’ятнадцять штук.

      – Круто. Молодець. Сам вигадав усю ту маячню, що їм наговорив?

      – Я знав, що доктор Лектер не став би заперечувати.

      Він би в мені розчарувався, якби я не поводив їх за носа.

      – Він напав на ту медсестру ще до того, як ти прийшов у Державну балтиморську?

      – Так.

      – Йому вибили плече.

      – Здається.

      – Йому зробили рентген?

      – Мабуть.

      – Мені потрібен знімок.

      – Гм-м-м-м.

      – Я з’ясувала, що автографи Лектера поділяються на дві категорії: одні написані чорнилом і зроблені до ув’язнення, а другі – крейдяним олівцем чи м’яким фломастером, уже в лікарні. Олівець коштує дорожче, але, гадаю, ти це вже знаєш. Барні, я вважаю, що ти маєш усі ті речі й хочеш потроху, роками розпродавати їх колекціонерам автографів.

      Барні стенув плечима й нічого не відповів.

      – Я вважаю, що ти чекаєш, поки Лектер знову буде в моді. Чого ти хочеш, Барні?

      – Хочу побачити всього Вермеера,[37] перш ніж помру.

      – Чи треба питати, хто познайомив тебе з Вермеером?

      – Ми серед ночі багато про що говорили.

      – А ви не говорили про те, що він робитиме, якщо опиниться на волі?

      – Ні. Гіпотези доктора Лектера не цікавлять. Він не вірить у силогізми, синтези чи абсолют узагалі.

      – У

Скачать книгу