LITMIR.BIZ

Скачать книгу

голос прокотився луною в коридорі, де божевільні колись зривалися на хрип і жували беззубими яснами ґрати.

      Старлінг пригадала заспокійливу присутність великого санітара Барні, який чергував тут, коли вона приходила на розмови до доктора Лектера. Дивна чемність, із якою Барні й доктор Лектер ставилися один до одного. Тепер Барні не було. Виринув спогад зі школи, і Старлінг, щоб зібратися, змусила себе пригадати:

      Кроки лунають у пам’яті

      Коридорами, якими ми не йшли,

      До дверей, яких ми не прочиняли,

      Що ведуть у сад троянд.

      Сад троянд, еге ж. Нічогенький сад троянд.

      Старлінг, яку на нещодавніх нарадах заохочували ненавидіти свою зброю та саму себе, зʼясувала, що торкатися зброї не так уже й неприємно, коли тобі страшно. Вона притисла 45-й калібр до стегна й пішла коридором за променем ліхтарика. Важко водночас слідкувати за обома флангами, нікого за собою не лишати, обов’язково. Десь крапала вода.

      В одних камерах – ряди розібраних рам від ліжок. В інших – матраци. Посеред коридору натекло води, і Старлінг, завжди дбаючи про взуття, переступила вузьку калюжу, просуваючись уперед. Вона згадала пораду Барні, яку він дав багато років тому, коли в камерах іще були люди. Тримайтеся середини проходу, коли будете йти.

      Картотечні шафи, ось вони. Посеред коридору, у самому кінці, тьмяна оливкова поверхня в промені ліхтарика.

      Ось камера, у якій колись сидів Множинний Міґґс, повз неї взагалі не хотілося проходити. Міґґс, який шепотів до неї непристойності й кидався тілесними рідинами. Міґґс, якого доктор Лектер убив, нарадивши проковтнути власний поганий язик. А коли Міґґс помер, у камері оселився Семмі. Семмі, чий поетичний талант доктор Лектер заохочував, впливаючи на поета неймовірним чином. Навіть зараз вона могла чути, як Семмі горлає свій вірш:

      Я ХОЧУ ТИ ДО СУСА

      Я ХОЧУ ТИ З РИСТОМ

      І Я ПІТУ ЗІ СУСОМ

      ЯК БУТУ МОЛОЦОМ

      У неї досі валялася десь записка, нашкрябана крейдовим олівцем.

      Тепер камера була заставлена матрацами й вузлами з білизною, замотаною в простирадла.

      І нарешті, камера доктора Лектера.

      Міцний стіл, за яким він читав, так само стояв на болтах у центрі кімнати. Зникли дошки поличок, на яких він тримав свої книги, але зі стіни й досі стирчали скоби.

      Старлінг мала б уже повернутися до шаф, але не могла відвести очей від камери. Тут відбулася найдивовижніша зустріч у її житті. Тут її вражали, шокували, дивували.

      Тут вона чула про себе правду, таку жаску, на яку серце відгукалося, мов величезний, гучний дзвін.

      Їй хотілося зайти. Хотілося зайти в камеру, як хочеться стрибнути з балкона, як манить блиск рейок і шпал, коли чуєш, що прибуває потяг.

      Старлінг посвітила навколо ліхтариком, зазирнула за картотечні шафи, пустила промінь найближчими камерами.

      Цікавість перенесла її за поріг. Вона стояла в центрі камери, де доктор Ганнібал Лектер провів вісім

Скачать книгу